Добро варте уваги!

Напевне, з кожним траплявся випадок, коли тобі дуже треба щось купити, а грошей не вистачає… . Але того дня мені пощастило зустріти просту людину з добрим серцем…

Вечір пізньої весни запам’ятався мені випадком, який  дав  зрозуміти, що не так усе й погано в житті, що існують ще люди, які знають, що таке добро, і вміють його творити. Я поверталася з танців і згадала, що забула купити продукти, які просила мене придбати мама. Забігла в магазин, а в кишені, ой-ой-ой, лише якісь 20 гривень!? А що ти купиш за ті 20 гривень, якщо мама заготувала тобі такий нічогенький список, а не купиш все – доведеться бігти ще раз! А я ж маю ще стільки справ – це мені не до снаги…

От заходжу я в магазин, дивлюсь на ціни, на список, знову на ціни і голова йде обертом… Обережно підходжу до прилавка, замовляю, що потрібно, ху, здається, має вистачити. Даю своїх 20 гривень, а продавчиня, показуючи на калькулятор, змушує мене замислитись над моїми математичними здібностями. Виявляється, мені бракує 5 гривень з копійками. Я по кишенях, а там пусто!!!
А  за мною стоїть такий приємний хлопець і спостерігає, як я панічно перебираю руками по своїх кишенях. Втомившись від цієї безнадійної справи, я перевела подих  і попросила продавчиню, аби вона відклали масло: я зараз повернусь і доплачу. Але продавчиня не поспішала цього робити, а показала мені на годинник і пояснила, що через 5 хвилин кінець її робочого дня. Ну, що ж,  я точно не встигну! Розвернувшись до виходу, я почула, як молодик, що стояв після мене, сказав: «Мені, будь ласка, батон і масло, он те, яке просила дівчина!» Ну, думаю я, прекрасно! Тепер можна не поспішати, і я спокійно, навіть трішки ображено виходжу з магазину. Пришвидшивши ходу, рушаю в бік свого дому, аж раптом чую: мене ніби хтось гукає. Я оглядаюся, а це той хлопець наздоганяє мене і промовляє: «Ви масло забули!» Я вражено відповідаю, що не купувала цього масла, бо мені не вистачило грошей. Але він впевнено ствердив: «А я купив! Вам же забракло грошей – тримайте, вважайте, що це подарунок!»… Я ніби скам’яніла! І слова сказати не можу, лише пробелькотіла  якесь незрозуміле «дякую»…
Він обернувся і пішов, а я залишилась стояти. Цей добрий людський жест настільки запам’ятався мені,  закарбувався в моєму серці, що цією розповіддю хочу дати відповідь тому незнайомцеві. Тепер я відшукала потрібні слова : «Щиро дякую тобі! Таких, як ти, треба цінувати, бо саме такі вчинки роблять нас щирішими!». Тепер щоразу, коли п’ю чай та їм хліб з маслом, згадую цю історію і посміхаюся…

Автор: Маряна Куньч

Історія Добра

Добрі вчинки… Чи задумувались ми коли-небудь,як часто ми творимо добро для інших? Насправді щоб робити добро не обов”язково допомагати великими коштами дитячим будинкам чи лікарням(хоча це також хороша ідея,на жаль не всім під силу). Багатьом відома приказка: хочеш змінити світ – почни з себе. От в цьому випадку якраз дуже доречно до неї дослухатись. Якщо кожен з нас почав би робити,хоч і маленькі,зате добрі, справи, то міг би підмітити, що люди навколо привітні і дедалі частіше посміхаються.А інколи буває й таке,що ідеї добрих справ самі знаходять тебе. Так сталося зі мною цього літа. Цей випадок запам”ятався мені надовго.
Гарячого серпневого дня я сиділа на лавці біля Ратуші. Навколо була маса людей, всі кудись спішили, а я спокійно насолоджувалась читанням у затінку. Аж тут до мене підсіла жіночка в літах, привіталась до мене і попросила допомоги. І потребувала вона не грошей. Вона попросила переписати їй листа. Я щиро здивувалася, але пані пояснила,що дуже погано бачить, та й писати не дуже вміє, тому потребує моїх “молодих очей”. Поки я переписувала текст,вона розповіла свою історію: про її,ще малої,пригоди з сестрою, про те,як вона в роки війни допомагала повстанцям(я так зрозуміла,що пам”ять в неї хороша); про те,як її в селі пограбували і ледь не вбили; про те,як вона з допомогою подруги написала цього листа,який треба було ще раз переписати,але не було змоги це зробити. Вислухавши її мені стало якось не по собі. Насамперед тому, що навряд чи депутат міської ради,до якого вона хотіла звернутись, захоче і зможе їй допомогти. Але тим не менше,було зовсім нескладно допомогти людині,якій це було потрібно. Кожен твій вчинок буде відповідно оцінений десь там…Цьому доказ те,що перед тим,як іти, пані забрала листа і сказала “Я буду молитись за тебе”… Після того на душі стало тепло…

Автор: Настя Сворик