Неба мало не буває!

Історія куреня

Літопис команди «Чота Крилатих».

01.06.1926р. – у м.Сокаль Львівського воєводства, група старших пластунів утворила Самостійний гурток УСП під назвою «Крилаті». Він працював під опікою Івана Сокола, колишнього офіцераУГА і мешканця м.Сокаль.

22.01.1927р. – гурток УСП «Крилаті» з осідком у м.Сокаль, перетворено вже на Підготовчий курінь УСП «Крилаті» у складі 17 членів. Курінним обрали ст.пл.розв. Володимира Стефанишина.

23.05.1927р. – Головна Управа УУСП у складі ВПК у Львові, внесла до реєстру 7-й курінь старших пластунів «Крилаті» з осередками у Сокалі та Львові.

12.06.1929р. – у Львові Видавнича кооператива «Червона Калина» випустила пригодницьку повість «Чота Крилатих» Юрія Шкрумеляка. З її появою, назву куреня змінено на «Чоту Крилатих», коротка «ЧоК». У курені було 28 осіб.

30.12.1930р. – на лаві підсудних поміж 35-ма сокальськими пластунами, перебувало 19 членів 7-го куреня УСП «Чота Крилатих». Згодом їх звільнили.

16.03.1931р. – на Раді Куреня, що відбувався таємно у м.Сокаль, схвалено надалі продовжувати пластову працю конспіративно. Курінним обрали ст.пл.розв. Івана Климіва, який був одночасно провідним членом ОУН.

16.06.1934р. – з приводу вбивства у Варшаві членом ОУН міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, поміж арештованими опинилося 10 членів 7-го куреня УСП «Чота Крилатих».

31.07.1936. – на Радах осередків членів «ЧоК», що відбувся таємно у Львові і Сокалі, схвалили припинити всяку пластову діяльність з причин арешту деяких членів куреня і виїздом більшості закордон для продовження навчання і в пошуках праці.

04.12.1942р. – у Львові відомий гестаповець-кат Віллі Вірзінг замордував у в’язниці по вул. Лонського Івана Климіва – «Легенду», провідника ОУН, курінного 7-го куреня УСП «Чота Крилатих».

30.06.1944р. – у Дрогобицькій обл. створено мішану бойову чоту УПА «Крилаті», що входила до складу Воєнної Округи ч.5 «Маківка». У її складі було кілька колишніх членів 7-го куреня УСП «Чота Крилатих», які не склали збрї перед більшовиками.

04.10.1945р. – у м.Авгсбурзі, Німеччина створили Самостійний гурток УСП під назвою «Сокіл», який згодом став основою у відновленні Команди УСП-УПС «Чота Крилатих».

24.05.1946р. – у м. Авгсбурзі, Німеччина у таборі переселених осіб «Зомме Казерне», гуртки старших пластунів «Сокіл», «Медвідь» і «Тигр», об’єдналися у Підготовчий курінь УСП ім. Полковника Євгена Коновальця.

15.07.1946р. – Рада Куреня схвалила обрати Куреню назву «Чота Крилатих». Гуртки старших пластунів «Тигр» і «Медвідь» переіменовано на «Орел» і «Крук». Гурток «Сокіл» зберіг свою попередню назву, це ж зробив і гурток старших пластунів «Ворон», який щойно долучився до Креня.

Осінь 1947р. – з Німеччини в Україну підпільно кур’рами ОУН для зв’язку зі збойним підпіллм, рушили члени Команди «ЧоК»: ст.пл.уч. Петро Віротюк – «Ворона» і ст.пл.уч. Микола Ластович – «Чайка», а згодом і ст.пл.уч. Михайло Романів – «Сокіл». Виконуючи перший Головний Обов’язок Пластуна, на правах бійців Першої Стежі «ЧоК», відлетіли в Україну і шлях до Великої Мети, окропили кров’ю. Точної інформації про їх подальшу долю немає і тому в Курені «ЧоК» вони вважаються досі живими.

«Чота Крилатих» запозичила свої курінні звичаї та назви з одноіменної пригодницької повісті Юрія Шкрумеляка, в якій йдеться про створення чоти Січових Стрільців, які мали псевда птахів і звірів. Вони уславилися участю у Визвольній боротьбі 1918-1920 рр. Патроном «ЧоК» обрано постать Коновальця Євгена Михайловича, полковника армії УНР і коменданта корпусу Січових Стрільців, творця-провідника УВО та ОУН. Курінною піснею «ЧоК» є марш «Гей, у нас крила молоді», написаний Володимиром Гайдуком в м.Авгсбурзі в 1946р. , але відомішою стала таборова пісня Друга чота, чота крилатих». У «ЧоК» вживається таке вітання: привіт «як ти чуєшся з гори на долину?», відповідь «як той казав!».

Команда «Чота Крилатих» об’єднує 7-й курінь УСП Ключ Чайка і 18-й курінь УПС Ключ Ворона. На чоліобидвох куренів стоїть Великий Крук. Члени «ЧоК» у діаспорі, об’єднані у Стежі, мешкають сьогодні в Австралії, Канаді, США.

У м. Нью-Йорку, США в 1955р. пл.сен. Микола Василик, ЧоК став засновником і першим зв’язковим Підготовчого куреня УПЮ ім. Євгена Коновальця. Надалі його зв’язковими і виховникми буличлени команди «ЧоК», а 21 січня 1968р. відбулося урочисте посвячення прапора 21-го куреня УПЮ ім.Є.Коновальця у Нью-Йорнку. Цей курінь діяв до середини 1980-х років.

Влітку 1965р. відбувся спеціалізований табір морського, летунського і гірського пластування. Його організаторами виступила низка куренів УСП: 1-й Ватаги «Бурлаки», 3-й Племені «Лісові Чорти», 7-й Команди «Чота Крилатих», 23-й Загону «Червона Калина», 25-й залоги «Чорноморці», 27-й З’єднання «Хмельниченки», 29-й Племені «Сіроманці», 31-й Племені «Вовкулаки». Це був єдиний табір спеціалізованого пластування у трьох ділянках, організований у США за участю старшо-пластунських куренів. Про цей пластовий табір пл.сен.кер. Михайло Пежанський змонтував 16 мм фільм, що демонстрували по пластових станицях і таборах.

Станом на 1975р. обидва курені Команди «ЧоК» налічували близько 80-ти членів. Однак у наступні 29 років відбулося поступове зменшення членіз з причин старіння давніх членів і браком належного поповнення новими. Станом на 1994р. Команда «ЧоК» налічувала 8 членів у 7-му курені УСП Ключа Чайки та 35 членів у 18-му курені УПС Ключа Ворона, разом 43.

В Україну члени «ЧоК» стали активно навідуватися з літа 1993р.: так кілька членів 18-го куреня УПС брали участь у ЮМПЗ у Львові, пл.сен.кер. Юрій Даревич був виховником на вишколі пластових впорядників у Донецьку в червні ‘93р., ст.пл. Данило Даревич був інструктором на Міжкрайовому ЮнацькомуВишкільному Таборі «Золота Булава» на Тернопільщині, пл.сен.кер. Онуфрій Цабанюк у своєму родинному містечку Ворохті на Івано-Франківщині здійснив спроби закласти пластову станицю і Стежу прихильників 18-го куреня УПС Команди «ЧоК», ст.пл.скоб Андріан Мандзій з 1993р. бере участь в архіологічних розкопках у Кам’янці-Подільському.

У серпні 1998р. ст.пл. Данило Даревич,ЧоК і ст.пл.скоб Михайло Винницький, ЧоК брали участь у проведенні таборів для дітей сиріт, організовані Тованистом «Приятелі дітей» у Канаді, що відбулися у м.Ворохті .

Вперше спробу створити Стежу прихильників Команди «ЧоК» в Україні здійснив улітку 1993р. пл.сен.кер. Онуфрій Цабанюк, ЧоК приїхавши з Мельбурну, Австралія у своє батьківське містечко Ворохта Яремчанського р-ну Івано-Франківської обл. Тут він згуртував Стежу «ЧоК» 7 членів УПС і 2 членів УСП, однак з його відїздом до Австралії, вони стали повністю бездіяльними. На листи Проводу Команди «ЧоК» не відповідали.

Однак, по-справжньому ідея «Чоти Крилатих» прижилася у с.Луквиця Богородчанського району Івано-Франківської обл. Тут група пластунів сеньйорів у складі 7осіб, у мальовничій місцевості закладають пластову таборову оселю «Чота Крилатих». На ній, три роки поспіль, відбувається Крайовий Летунський Табір «Чота Крилатих» і два роки поспіль табір УПЮ рівня 1-2 проб «Скобині Крила»: 1-й КЛТ «ЧоК» в днях 10-24 серпня 1996р. за участю 31 особи. Комендант пл.сен.праці Михайло Оглоб’як. 2-й КЛТ «ЧоК» в днях 15-29 липня 1997р. за участю 21 особи. Комендант пл.сен.праці Михайло Оглоб’як. 3-й КЛТ «ЧоК» в днях 14-24 липня 1998р. за участю 18 осіб. Комендант пл.сен.праці Степан Красілич.

У часі 2-го КЛТ «Чота Крилатих» на пластовій оселі «ЧоК» 21 липня 1997р. при активному наполяганні писаря Проводу КЛТ «Чота Крилатих» ст.пл. Володимира Стецька /тоді ще члена 29 куреня УПС «Сіроманці»/, ввечері відбулися Установчі збори Стеж прихильників УСП-УПС «Чота Крилатих» за участі обидвох таборів – Летунського «Чота Крилатих» і Юнацького «Скобині Крила». Тут постали дві самостійні Стежі : 7-го куреня УСП Ключа Чайки і 18-го куреня УПС Ключа Ворона, кожна з власним Стежовим проводом: Українська Стежа 7-го куреня УСП Ключа Чайки «ЧоК» у складі 4 членів. Стежовим обрали ст.пл. Валентина Кіжоватова, ЧоК. Українська Стежа 18-го куреня УПС Ключа Ворона «ЧоК» у складі 7 членів: пластунів сеніорів Михайла Оглоб’яка, Степана Красілича, Богдана Бобика, Василя Гуляка, Івана Кіф’яка, Володимира Гринчака, Івана Мосюка /усі мешканці сіл Богородчанськоно р-ну/. Стежовим обрали пл.сен.праці Михайла Оглоб’яка, ЧоК.

У таборі-музею «Сокіл» в с. Гринькові Рожнятівського р-ну Івано-Франківської області, в часі Ювілейного Пластового Збоу, дня 10 серпня 1997р. при спиянні ст.пл. Володимина Стецька і пл.розв.сам. Івана Гоменюка, відбулася зустріч членів Українських Стеж УСП і УПС Команди»ЧоК» з курінним 7 куреня УСП «ЧоК» ст.пл.скобом Андріаном Мандзієм із США. Учасниками цієї зустрічі були: ст.пл.Валентин Кіжеватов, ст.пл. Семен Грица, пл.сен.праці Михайло Оглоб’як, пл.сен.праці Степан Красілич.

У грудні 1997р. в м.Стрию, з ініціативи ст.пл. Володимира Стецька, ЧоК почато друк Листка Зв’язку «На сліді», що виходив щомісячно. Видають під відзнакою «ЧоК» пластові поштові конверти, пластову літературу /йдеться про довідники «Велике Пластове З’єднання «Чота Крилатих»/Стрий-97/, «Історія Стрийської пастової станиці, 12.05.90 – 13.05.98рр.»/Стрий-98/, «Літопис Летунського Пластування» /Стрий-98/, «Історія Пласту в Самборі, 1912-1944 рр.» /Стрий-Самбір 98/.

На весні 97р. група членів Української Стежі 18-го куреня УПС Ключа Ворона «ЧоК» при технічно-видавничому спиянні Украхнської Стежі 29-го Куреня УПС Племені «Сіроманці» видала накладом 40 примірників «Посібник летунського пластування», в якому опрацьовано курс навчання з дельтапланеризму.

Ще на 1-му КЛТ «Чота Крилатих» члени Проводу, вже згадані пластуни сеніори, орацювали перші дві проби летунського пластування для юнацтва: перша на ступінь пластуна-сокола і другв на ступінь пластуна-беркута. У діасрорі давніше було опрацьовано вимоги тільки на третю пробу УПЮ на ступінь пластуна скоба-обсерватора, а у Правильник вмілостей УПЮ долучено вмілості летунсього пластування, відповідно до рівня третьої проби в УПЮ. Таким чином в Україні в 1996р. створили повний комплекс летунського пластування для тьох проб в УПЮ.

Члени Української Стежі 7-го куреня УСП Ключа Чайки і Української Стежі 18-го куреня УПС Ключа Ворона Команди «Чота Крилатих» у своїй більшості є юнацькими виховниками та інструкторами, впорядниками і членами Проводів у летунському таборі «Чота Крилатих», юнацькому таборі «Скобині Крила», водномандрівному таборі «Сплав». Дехто професійно займається радіосправою і компютерною технікою.

Після 2000-го року. В станиці Івано-Франківськ ключ «Чайка» куреня «Чота крилатих» починає свою діяльність у 2000 році. Піонером Чоти в станиці став ст.пл. Петро Гавриш (Ворон), який після пройдення вишколу «Лісова Школа» отримав завдання для здобуття абсольвентури відбути в проводі на крайовому таборі. Наступного ж року діючий виховник 59-го (юнацького) куреня ім. Степана Ленкавського, друг Петро збирає свою команду з активного юнацтва куреня і організовує крайовий летунський табір. Сам летунський табір «Чота крилатих» вже декілька років перед тим організовувала команда під проводом пл.сен. Степана Красілича, ЧоК, то ж друг Петро мав авторитетну підтримку для організації табору, а також досвід Степана, який перед тим багато років пропрацював в авіації. Слід згадати і тих хлопців з 59-го куреня, які в подальшому вели популяризацію летунського пластування, а це: Захар Федорак, Ігор Шевчук, Роман Гавриш, Назар Панчишин, Роман Слободян. Два наступні роки крайовий летунський табір «Чота крилатих» організовувала та ж команда, долучаючи до себе нових прихильників (в 2002 році до лав куреня вступив ст.пл. Віталій Епельбаум, ЧоК). Наступним поштовхом для розвитку куреня був КЛТ «Чота крилатих» у 2003 р., після нього до куреня вступили теперішні пілоти: гетьманська вірл. Оля Герус, ст.пл. Тарас Зень, ст.пл. Віктор Мухін, ст.пл. Голутяк Віталій.

Copyright Чота Крилатих 2014. Всі права захищено.