Пластун Василь Федак-“Тризуб” – визначний спортовець і журналіст

Пластун Василь Федак

Василь ФЕДАК народився 15 вересня 1911 року в Ужгороді. Спортивний журналіст, спортивний діяч і футболіст. Навчався в народній школі, з 1921 р. – в Ужгородській гімназії, з 1930 р. – студент філософського факультету Празького університету. Через матеріальні труднощі у 1932 р. покинув університет і влаштувався вчителем у народну школу с. Нижнє Солотвино Ужгородського району.

У 1933-1934 рр. перебував на дійсній службі в чехословацькій армії в Празі, закінчив 6-місячну військову школу офіцера запасу. Після демобілізації продовжив працювати вчителем у селах Сторожниця, Велика Добронь Ужгородського району. З 1925 р. став членом спортивного клубу “Русь” (СК “Русь”). Був запасним воротарем цього клубу. Після окупації Ужгорода угорськими військами в листопаді 1938 р. не зміг влаштуватися на вчительську роботу, тому переїхав до Хуста, де міністерство шкіл Карпатської України направило його вчителем у народну школу с. Сокирниця Хустського району. Керував також спортивною секцією клубу “Русь” і вів спортивний відділ газети “Нова свобода”.

Після окупації Карпатської України у березні 1939 р. продовжував працювати вчителем у Сокирниці. У 1943 р. його призвали в угорську армію і у званні молодшого лейтенанта призна-чили командиром робочої роти з євреїв у м. Веспрем, яка будувала аеродром. У його підпорядкуванні були переважно митці й науковці. У цих умовах зробив чимало для полегшення стану перебування інтернованих у таборі. Він організовував мистецьке й спортивне життя, допомагав в’язням як морально, так і конкретними справами, за що був відзначений державою Ізраїль аж на схилі життя, бо до того вважався загиблим в радянських концтаборах. Після розформування роти повернувся додому на попереднє місце роботи. З січня до жовтня 1944 р. знову перебував в угорській армії і був відправлений у Стрий на Прикарпаття. 24 угорська стрілецька дивізія була розсіяна, а він поранений. Із госпіталю поїхав не в армію, а в Сокирницю, і до визволення краю переховувався.

Леонід Бачинський з ужгородськими пластунами. Василь Федак − другий справа у першому ряду

Після визволення 2 листопада 1944 р. його обрали секретарем народного комітету Сокирниці, а 15 листопада – делегатом Першого з’їзду народних комітетів Закарпатської України. У квітні 1945 р. був призначений інспектором фізкультури при уповноваженому Народної Ради у справах освіти, а в червні – головою комітету у справах фізкультури і спорту при НРЗУ. З січня 1947 до лютого 1948 рр. очолював Ужгородську футбольну команду “Спартак” другої ліги.

У 1948 р. його заарештували і звинуватили в антирадянській націоналістичній діяльності. 18 грудня 1948 р. Закарпатським обласним судом був засуджений на 25 років виправно-трудових таборів і відправлений в особливий табір № 5 на Колимі Магаданської області.

Титульна сторінка кримінальної справи В. Федака

Дружина, відома тенісистка Бланка Бем-Федак, була викинута з дітьми з помешкання, а вселився в нього й прибрав до рук багату бібліотеку Іван Керча. Лише неабиякі спортивні здібності Бланки рятували сім’ю, від якої відвернулися колишні приятелі й знайомі.

У таборах Василь Федак залишався самим собою, організовував спортивне життя серед в’язнів, а в нечастих передачах просив дружину надсилати то сітку для настольного тенісу й м’ячики, то футбольного м’яча…

Після смерті Сталіна в’язнів почали відпускати. Однак його справа мала позначку: «Особливо небезпечний», а затримка з вирішенням долі Василя Федака викликала подив навіть у табірного керівництва.

У скарзі Генеральному прокурору СPCP від 1 березня 1954 р. він відкинув усі пункти звинувачення і не визнавав себе винним. Відсидівши в таборах 7 років, 29 листопада 1955 р. був звільнений і повернувся додому. Але по дорозі зупинився в Москві, оскільки мав розроблений проект олімпійського комплексу й хотів запропонувати його спорткомітету. Сподівання були наївними.

20 лютого 1992 р. Василь Федак був реабілітований.

Як спортивний журналіст, який за 1930-1944 рр. надрукував понад 300 спортивних статей, репортажів і заміток, а також декілька сотень у повоєнні роки, підготував, а з допомогою обласної ради спортивного товариства профспілок “Україна” була видана у 1994 р. унікальна книга “Закарпаття у спортивному вимірі”, уже після смерті автора, яка по суті стала енциклопедією спортивного життя в Закарпатті.

Посвідчення журналіста

Посвідчення журналіста

У процесі роботи над книгою з ініціативи Івана Ребрика Василь Федак взявся за підготовку окремого видання спогадів. На жаль, автор не встиг реалізувати цю ідею.

Помер 25 жовтня 1991 р. й похований в Ужгороді на Кальварії.

Літ.: Бабидорич М. Долі закар-патців: ще нереабілітований Василь Федак, відомий спортивний діяч // Закарпатська правда. − 1991. − 31 серпня; Довганич О. Без вини зроби-ли злочинцем. В. Федак – літописець закарпатського спорту // Новини Закарпаття. − 1995. − 31 січня.

Омелян Довганич,
Іван Ребрик,

ж-л “Екзиль”, № 2, 2007 р., Ужгород, “Гражда”

Василь Федак: ВСЕНАРОДНЕ ЗНАЧЕННЯ СПОРТУ
(Дискусійна стаття)

Надрукована в часописі «Учительський Голос». – Річник VIII. – Число 10. – Мукачево, жовтень, 1937. – С. 248-250.

В 20 ст. спортові питання, спортовий рух займають все більші й більші простори своїм переможним поступом. Великі клюбові, краєві, державні, міжнародні й світові спортові змагання доказують, що світ вже не може обійтися без тілесного виховання, результатом якого є згадані змагання.

Природним ділом є змагатися, доказати висліди одної чи іншої методи в спорті, подібно як учителі в школах, робітники в фабриках змагаються зробити щось ліпшого і досконалішого, як їх попередники. Господарські вистави мають на цілі показати найліпші успіхи, осягнені на господарськім полі, шкільні вистави показують праці найліпших і найспосібнішш; учеників. Подібно є й з спортом, де на великих змаганнях поміччю найліпших метод і студій „ломаються” рекорди, досягається якнайліпших вислідів.

Послідня олімпіяда в Берліні ясно доказала стару правду, що не квантіта, але кваліта: не число, але якість рішає.

На цій новішій олімпіяді взяло участь вище 4000 активних змагунів в заступленні 52 держав з цілого світа.
Щаслива була та держава, той народ, чиї сини виграли перші місця перед репрезентантами інших держав. Виграти олімпійський лавровий вінець, мале дубове деревце, золоту олімпійську плакету перед очима 100-тисячної публіки, при увазі цілого світа — значило записати своє імя до історії безсмертних людей, як також зробити величезну пропоґанду свойому народові і краю. На берлінській олімпіяді Фінляндія, Мадярщина й Чехословаччина, як і інші менші держави, протягом пару коротких днів стали звісними так в далекій Австралії, як і в півн. Алясці, куди мало коли проникають вісті в нормальнім ході життя. Радіо із Берліна протягом пару днів познайомило нас з Йогнсом, Валкером і іншими, що їх перед тим ніколи ми не знали. Хто не знає днесь мадяра Чіка, що так імпозантним способом виграв змагання в плаванні перед славними німецькими, японськими й америцькими плавунами ? Хто не знає Кабоша, Елекову, нашого Гудця або Амбруша, Новака, славних чехословацьких летунів, послідніх побідників на берлінській олімпіяді, а знову хто знає, як називається президент Бразилії, Перу чи Мексика?

На берлінській олімпіяді нашу державу репрезентовало вище 150 змагунів, які здобули 3 перші місця і 5 других. Між тими 150 змагунами були тільки 2 словаки, останні чехи й німці. Репрезентація була слабенька, і не одні ґазети з більшим розчарованням писали про ту репрезентацію в Берліні. Не ліпше стоїмо в тім огляді ані днесь, коли всі наші репрезентаційні і міжнародні змагання так у фотбалю, як в легкій і тяжкій атлетиці, в плаванні й ін. (крім тенісу) все програємо. Днесь ми не маємо спосібних репрезентантів і в світовім спортовім руху забираємо одно із послідних місць.

Коли наша спортова репрезентація дуже слабенька в міжнародній конкуренції, то у нас на Підкарпатті спортовий рух і репрезентація є прямо катастрофальною. Крім С. К. Русь Ужгород не маємо жадного іншого успішнішого репрезентанта, а то ані в фотбалі, атлетиці, плаванні чи в іншім. А не те, що репрезентантів не маємо, але не маємо спортових площ, не маємо ані пересічних атлетів і спортовців — одним словом не маємо нічого!

Історія нашого тілесного виховання виказує тільки двох бувших атлетів: інж. Василя Грабаря і др. Миколу Лацанича. Сьогодні вже не маємо ані одного! Не маємо ані одного успішного атлета, не маємо жадного грача в теніс (сітківкаря), плаванні, лещетованні і в інш. Не маємо активних змагунів, бо не маємо ані організаторів, ведучих, нема кому зайнятися організаційною працею, нема ініціяторів, нема кому зацікавити нашу молодь атлетикою й іншими галузями спорту, нема кому організувати команди на кидану, підбивану і кошикову гру і т. д. Між іншим велику вину в тім має й учительство, яке занедбує тілесне виховання (руханку і спорти) в наших середніх, горожанських і народніх школах. Професори руханки в наших середніх і горожанських школах не мають жадного оправдання за те, що днесь ми в тілеснім вихованні є послідніми в нашій державі. Руханка і тілесне виховання в наших школах є так занедбане, що ми не що веґетуємо в спорті, але не виявляємо жадної чинности.

Ми спосібні до провадження тілесних вправ і спорту. Явним доказом того є фотбальова команда С. К. Руси, яка вже має гарну минувшину за собою. Подібно до Руси маємо зорганізувати і в наших більших селах подібні спортові організації, де треба буде зайнятися й іншими спортовими дисциплінами, а не тільки фотбалом. Є культурною ганьбою нашого краю, що тут жиє вище 500 тисяч русинів (українців, руських і русских), а маємо всього три руські спортові клюби: С. К. Русь Ужгород, С. К. Русь Хуст і С. К. Бескид Севлюш, а коли до того додамо дальші словянські клюби: Славія Мукачів, С. К. Королево, Чс. С. К. Ужгород, С. К. Духнович Тячів, то на цілій Підк. Русі не маємо ані 10 спортових товариств. Коли до того ще придамо, що і в іменованих клюбах займаються тільки фотбалом (і то з досить слабим успіхом), то тілесне виховання і спортовий розвій у нас рівняється 0.

На нашій землі є вище 2400 учителів, з яких ані 3% не займаються активно жадним спортом і не провадять жадної праці на спортовім полю.

18 літ жиємо життям свобідного культурного народу. Маємо можливості розвивати свою культуру, літературу, мистецтво і все інше, й тільки про то найважніше в нашім житті — про наше здоровя не хочемо нічого знати, не робимо ані кроку, щоб виховати здорову, сильну спортову Генерацію. Днесь ми ще не можемо похвалитися ані найменшими успіхами в нашім спортовім житті, не виявляємо жадного зацікавлення до нашого здоровя, не маємо можливости репрезентувати наш край і нарід не то що на світовій спортовій арені, в Европі, в нашій Чехословаччині, ба ані дома на власній землі, бо і тут мадяри, жиди перед нами. Ми дотепер не мали ані можливости, ані фізичного часу розвязувати оці питання, бо язиковий бій, партійні й релігійні суперечки важніші були, як ці здорові вимоги нашого новішого покоління. Є то здорове, нормальне й природне ? Ні! І сто раз ні!

Днесь вже прийшла доба важніша! Прийшла доба, коли ми свою життєздатність маємо доказати конкретними й плодовитими успіхами і працею, а не порожніми, пустими, нездоровими, ба шкідливими проявами і боями. Коли хочемо успішно працювати, то маємо можливості працювати і на полі тілесного вихованя. Так міста, як і села мусять вже раз активно взяти участь у вибудованні нашого спортового життя. В кож дім селі при читальнях мають зорганізуватися спортові секції, в яких відповідно поваги людей, терену і охоти молоді мають зайнятися тими чи іншими галузями спорту. Маємо змагатися, щоб кожне наше село мало свою спортову площу, а то на пасо-виску, або на іншім рівнім місці, де можна було б провадити і шкільну і позашкільну руханку і тілесне виховання. Прийшла вже доба, коли корчми мають бути замінені зеленими спорто-вими площами, закурений, занечищений воздух свіжим і здоровим, коли рев в корчмах заміниться веселими й радісними піснями молоді.

Наші учителі в С. К. Русі вже нераз доказали, що є добрими пропаґаторами, репрезентантами нашого народу в фотбалю, то наші колеґи-учителі в селах мають також доказати, що є добрими спортовними працівниками в селах, що спо-сібні зорганізувати спортовні секції й їх успішно вести, щоб дати нашому народові не тільки здорову генерацію, але спосібних змагунів, які з успіхом будуть репрезентувати нас не тільки на змаганнях в нашій державі, але й перед цілим світом.

пост написаний в рамках популяризації історичних відомостей про Карпатську Україну

Прокоментуй!

(Обов’язково)
(Обов’язково, не публікується)

"Крок за кроком до 100-річчя Пласту!" працює на платформі WordPress µ як частина сервісу Ми.plast.org.ua. Приєднуйтесь!
Проект Пластового порталу