друг Директор – пл.сен. Степан Павлишин, ЦМ
Особа, про яку я пишу зараз цю публікацію, особисто для мене є зразком. Таким зразком, якою насамперед повинна бути людина. І, здається, мені, зразком у всьому – в Пласті, поза ним, у ставленні до дітей, до дорослих, до себе самого, до держави і людей, котрі працюють на цю державу. Рівно десять років тому, на Соколі, у березні 2001-го я познайомився з другом Степаном. І від того часу щоразу при зустрічі з ним (особливо, коли він починає “звітуватися” про пророблену працю – організував мандрівку туди і туди, енну кількість організував таборів УПН, новацький братчик і юнацький виховник одночасно і ще до всього голова пластового осердку в Жизномирі) бачу свої хиби і недопрацювання. Але ці мої хиби і недопрацювання я сприймаю з тим, аби відразу виправитися. І, хоч-не-хоч, виправляюся:) Його енергія і подекуди дитяча наївність завжди приносить посмішку і впевненість.
Нещодавно йому виповнилося 80. А в душі він молодший за багатьох з нас. Він постійно бомбардує співрозмовників загадками, ребусами, анекдотами, історіями з життя. Недарма друг Тато (пл.сен. Богдан Олексій, ЦМ, Тернопіль) якось сказав, що “своєю появою в Пласті Степан показав, що на схилі літ можна робити і творити не менше за молодих!”. І це так є.