26-28 квітня відбувся Вишкіл Української Міфології
Жов 04
9-11 березня відбувся 5 ювілейний Вишкіл Української Міфології
Жов 04
11-13 березня в Дрогобичі відбувся Четвертий Вишкіл Української міфології
Цьогорічною темою був обрядовий календар. Таким чином за час Вишколу учасники мали змогу прожити цілий святковий рік. Почали зі старослов’янської новорічної весни, відсвяткували Великдень, Зелені свята, Івана Купала, Спаса, дізнались про традиції обжинків та українського весілля, побували на справжніх Андріївських вечорницях, змайстрували Різдвяні прикраси, поспівали народних пісень та дізнались про інші давно забуті звичаї наших прадідів.
Окрім традиційних гутірок та цікавих майстерок, цього річ учасники мали змогу поспілкуватись зі священиком. Отець Ростислав з церкви Святої Трійці, що в Дрогобичі, радо відповів на всі питання.
Приємно, що серед них учасників були і нові учасники і такі «постійні клієнти», як пластун скоб Володя Литвин. Він був на Вишколі вже втретє: «Мені ці вишколи дуже подобаються з багатьох причин. Одною з них є тепла атмосфера, дуже вільна і розкута форма спілкування і з проводом , і з учасниками. Завжди є нові і ті самі люди на вишколах і це дуже приємно. Можна поділитись своїми знаннями і дізнатись багато нового».
Схожа ситуація і в Бориса Явіра, одного з найстарших і найдосвідченіших учасників вишколу: «Я з юних років цікавлюся витоками свого народу і тому, коли випала нагода, минулого року поїхав на вишкіл української міфології. Мені сподобалася атмосфера вишколу, творчий підхід організаторів та їхнє конструктивне ставлення до кожного учасника. І тому, прочитавши про новий вишкіл, я відразу знав, що зголошуся. Серцем чув, що, крім хорошої компанії, я побуду в середовищі своїх однодумців, тих, кому небайдуже наше коріння».
Уляна Божик з Зарицьких зголошувалась неодноразово, але в останній момент виникали якісь труднощі, то ж на Вишколі була вперше: «Взагалі я дуже ціную всі традиції, – розповідає вона. – мистецтво, фольклор українського народу і мені це подобається, незважаючи на думки оточуючих. Захотіла поїхати на Вишкіл Української Міфології через те, що там подають цікаву інформацію і, як на мене, то так набагато простіше, аніж читати гору книжок».Ми, в свою чергу, з нетерпінням чекаємо нового вишколу і нових учасників.
Жов 03
Знову разом!
Ну нарешті! В ці вихідні (28-29 вересня) наша Етноколесівська родина знову зібралася разом, цього разу на не менш колоритній бойківській землі. Зустріч була по осінньому затишною, родинною і плідною, але про усе по-порядку…
А отже, зустріч Реферантури етнопластування та усіх небайдужих до українських традицій (а таких було направду багато) розпочалася в суботу 28 вересня в маленькому бойківському селі з великою історією – Урич. Завдяки директорові та працівникам історико-культурного заповідника Тустань, учасники етнозустрічі мали нагоду на два дні поринути у магічну атмосферу бойківського села та пожити в автентичній бойківській хаті, відреставрованій музейниками. Багряні гори, затишна дерев’яна хата, широкі довгі лави та стіл, спілі осінні яблука на столі, глиняна піч, українські строї – саме такою запам’яталася Хата у Глубокім. Не менш цікавими були гутірки запрошених етнологів, таємничі історії про відьом, перевертнів та хованців, після яких було не так уже й легко заснути). Справжнього бойківського колориту зустрічі додавав Любомир Сікора, котрий відкрив для нас секрети бойківської кухні, історії, звичаїв, душі і не тільки). А ще відвідини музею та скель в Уричі, плюс кілька нових бойківських словечок до лексикону, майстер-клас з приготування вареників на 20 людей, пісні під гітару та ще багато-багато всього цікавого.
Підсумовуючи, за ці два дні «набадулили» (це якраз і є одне з нових бойківських словечок) ми багацько, згадати хоча б ті дві макітри вареників, яких ми так і не подужали зїсти) А якщо серйозно, то маємо тепер стратегію розвитку Реферантури етнопластування, багато планів на майбутнє, маємо багато натхнення та запалу до праці. А головне, що наша етноколесівська родина збільшилася, а це означає що разом ми зможемо втілити у житті найбожевільніші ідеї та плани. Добре, що ми знову разом)
Вер 21
Етнозустріч
Тра 24
Домів
У часи суцільної глобалізації і взаємного розчинення культур, цінностей і народів, для держави, яка тільки-но відстоює свої позиції на світовій політичні арені, як ніколи важливо віднайти, культивувати та вберегти свою самість, своє ядро, те, що творить її унікальність та внутрішню ідентичність . Саме тому, становлення і розвиток Етнопластування як напряму є необхідним, для гармонійного розвитку молоді, творення міцних сімей, що базуються на споконвічних цінностях і, як наслідок, формування української держави. Адже усе починається з сім’ї, зі знання своїх традиції, свого роду. З розуміння і прийняття СВОГО, того забутого і загубленого десь між мережами, переформолюваннями та підставними споживацькими цінностями.
Етнопластування – це не «повернення» у кам’яну добу, це не відмова від здобутків цивілізації, це не заперечення сформованих соціальних принципів і сучасної життєвої схеми. Етнопластування – це, перш за все, самоусвідомлення і саморозуміння. Самоусвідомлення Жінки – як хранительки традицій (національних і родинних), родинних надбань, охоронниці сім’ї та роду. Як Берегині. Жінки, що береже і примножує знання, плекає та формує традиції – у сім’ї і, як наслідок, державі. Самоусвідомлення Чоловіка – як відповідального за знання ремесла, як дослідника, як охоронця знань і наставника.
Наша філософія – це філософія наших предків, перевірена віками, закарбована у нашому генетичному коді, незмінна, справжня.
Етнопластування – це повернення принципів збереження сімейних традицій жінкою та чоловіком. Це збереження основних духовних функцій сім’ї: жінки – берегині. А з міцних і гармонійних сімей – формується міцне і гармонійне суспільство.
Марія Олійник – Мудра