Продовжуємо роздуми Дрота на тему ощадності, останньої із серії публікацій про “Життя в Пласті” присвяченої 100-літтю Пласту.

Щоб щадити, треба вміти заробити. Хто дістає гроші даром, той звичайно не вміє оцінити грошей, не вміє найти міри, коли їх витрачує, і не вміє обчислити своїх прибутків. Коли мої чи Твої батьки такі заможні, що не потребуємо заробляти на прожиток, то саме для самовиховання у Пласті мусимо подбати про нагоду, щоб заробити. Можемо навіть улаштувати це таким способом, що виконаємо дома потрібне діло, за яке треба б заплатити, наприклад: направити попсований дзвінок, зміцнити забезпечення струму, залатати дірявий бляшаний горщик. Само собою, такі роботи вимагають умілости і вправности. Аджеж від чого пластун пластуном? Не слід думати, що вимога проби вже виконана, коли ми заробили й заощадили тільки те, що в вимозі назначено як найменшу суму. Змістом цієї вимоги є розуміння і здійснювання ощадності. Мусимо заробляти стільки грошей, щоб купити на них добрі книжки, час від часу зробити собі якусь приємність тощо, а як ощадність відкладати лише те, що ми мали б видати на зайві речі (як то буває в інших – на пиво, горілку, цигарки, надмір солодощів тощо). Та ще пам”ятаймо, що ощадність – це не лише добре господарювання заробітком, але й  розумне та обережне користування речами, що їх куплено.

Зужита річ – це начебто виданий гріш. Як можна без потреби видавати гроші, так можна й без потреби зуживати речі, які набуто за гроші.  Отже пластун дбає, щоб не зуживати швидше й більше речей ніж потрібно. Як гроші в ощадній касі, так і одяг, білизна, посуд, тощо мають бути чисті, їх треба дбайливо переховувати, забезпечувати від пороху, світла, шкідників до часу, коли доведеться ними користуватися. Таким способом пластун заощаджує багато грошей, бо довго їх використовує. Ощадність теж треба поширити на громадське добро. Кожне громадське спорудження теж коштує гроші, що їх пластять, як податки, наші батьки, родичі, знайомі, всі громадяни. Знищенні спорудження треба направляти й за них платити гроші, за які можна б щось нове придбати, поліпшити, прикрасити.

Але не попадаймо у другу крайність: не будьмо скупими. На те, шо справді потрібне, що корисне, де треба негайно допомогти, де, як кажуть, “подвійно дає той, хто скоро дає”, пластун дає гроші. Він не боїться, що сам опиниться у грошовому клопоті. Пластун радо дає річ, без якої може у близькому ммайбутньому або загалом обійтися, а з якої може хтось інший добре користати. “Добре користати” – це значить, що ця річ не є така знищена чи зіпсована, що нікому не пригодиться.

Олександр Тисовський. “Життя в Пласті”. Четверте видання. Торонто, 1997 – с. 460-464

Leave a Reply


You must be logged in to post a comment.