Журналістці Insider Оксані Зьобро вдалося поспілкуватися із маленькими львівськими “комерсантами” та дізнатися усі таємниці їхнього “бізнесу”.

Працювати чи не працювати? Діти, які відповідають на це запитання ствердно, у Львові – не рідкість. Хтось подається у бізнесово-заробітчанські води з нагальної потреби, хтось не гає час, проявляючи комерційних хист заледве не з пелюшок, когось штовхає на цей шлях спортивний інтерес та відчуття, що гра може приносить прибуток, якщо поставити її на правильні рейси.

INSIDER вдалося поспілкувався з маленькими львівськими “комерсантами” і дізнатися всі таємниці їхнього “бізнесу”.

Бізнес-леді і її поручитель – кіт

Білява дівчинка років семи-восьми з впевненістю дорослої жінки, яка все бачила і все знає, рішуче заходить на терасу кафе. Прискіпливим поглядом оцінює публіку й майже миттєво обирає перших «жертв» типово туристичної зовнішності.

“Купіть карту Львова. 5 гривень. Усі гроші підуть котику на корм”, – на одному диханні добре поставленим голосом закликає вона. Спершу демонструє “товар” – кілька брошурок – карт центру Львова. А потім киває головою позад себе на мовчазного хлопчика, її однолітка, який тримає у руках маленьке кошенятко. Мовляв, ось свідок – гроші для нього. Синхронно з кивком білявки її бізнес-партнер підіймає кошеня – осьо яке маленьке і голодне.

У мапах, які продає дівчинка, нічого особливого немає – звичайнісінькі собі буклетики, які можна безкоштовно взяти на ресепшнах у готелях: складений листок із десятками рекламних блоків, у яких тоне малесенька карта центру Львова. Проте ділова хватка і безпосередність дівчини та вагомий аргумент у вигляді кота так чіпляють, що її товар купує більшість. Відмовляють одиниці. Та й одразу видно – чуйка на потенційних клієнтів у маленької бізнес-леді є.

До деяких столиків з потенційними клієнтами вона навіть не підходить, удостоївши їх лиш поглядом. Зрештою, вона з усіма покупцями не надто церемониться, поховавши емоції за маскою вродженої комерційної жилки. Жодних зайвих слів чи рухів. На непотрібні їх запитання, як-от: “Як тебе звати?” чи “Як звати кота?”, єдина відповідь: “Купуєте карту? – Так. – 5 гривень. – Ні. – До побачення”. Ділової хватки їй не позичати. Єдиний прокол напрацьованої системи: отримавши гроші до рук, віддати покупцеві товар-карту дівчинка часом таки забуває. Треба нагадувати.

Дванадцятирічний квітковий спекулянт

Тримаючи в руках по букету, хлопчик буквально налітає на перехожих, прискіпливо вишукуючи у їхні поглядах зацікавленість, та сходу кидає: “Купуйте квіти!”. Йому дванадцять років і він за останні кілька місяців став вуличним продавцем профі-рівня. Його товар – букети. Місце збуту – центр Львова. Схема збуту – відпрацьована до деталей.

На квітковому базарчику, що від площі Ринок – кілька хвилин ходу, бере у продавчинь два букети, накидує зверху, за його словами, п’ять-десять гривен і продає перехожим (переважно парочкам, які прогулюються).

Розповідає: “Працюю лише у вихідні, бо ж у будні треба ходити до школи, та й вечорами потенційних клієнтів не так багато, особливо у холодну погоду. Вони по кав’ярнях сидять, а туди не завжди так просто зайти – офіціанти запросто можуть вигнати. А от у вихідні вдень – те що треба. Всі відпочивають, гуляють, туристів багато”.

“Продати можу до п’ятдесяти букетів за день”, – хвалиться він.  І одразу підраховує: “Десять на п’ятдесят – от і виходить до півтисячі в день. Хоча зазвичай виходить десь до трьох сотень… Не все забираю собі, мамі віддаю коли половину, коли сімдесят відсотків. Вона радіє. І вдома не сиджу і гроші заробляю. А що? Ким вона працює? Та так… То тим, то сим… Свої гроші ні на що особливе не витрачаю. То те куплю, то се. Всяке. Але добре, коли гроші є на руках. Купувати будете?”.

Торгується він безбожно, заламуючи по тридцять гривень за маленький пучечок крокусів та п’ятдесят за більший букет хризантем.

А не бажаючи втрачати клієнта (видно працює на продану кількість, а не на ціну), опускає ціну з кроком в гривню-дві на десятку.

Хоч книжки продавай, хоч на сопілці грай

У Львові можна зустріти і заробіток наївного рівня. Десятирічні дівчатка, надихнувшись гаражними розпродажами, прорекламованими американськими серіалами, продають на маленьких стільчиках біля своїх під’їздів старі книжки та іграшки.

Просять по дві-три гривні за товар. Так вони намагаються заробити собі на обновку. Дітлахи, що з вигляду щойно в школу пішли, торгують парфумами власного виробництва (баночками з водою, в яку накидали квітів).

Прибутку така торгівля не приносить, але не він, а гра у дорослих – основна ціль цих малих комерсантів.

Та й у маленькі музиканти центрі міста – не рідкість. Зі скрипкою руках чи озброївшись сопілкою, вони складають конкуренцію бравим музикантам-молодикам з гітарами в руках.

В день вони можуть заробити сотню-другу гривень, а то й більше, залежно від погоди та фортуни. Не маєш музикальних талантів, а хочеш гроші – роздавай буклети. Двадцять-тридцять гривен за годину матимеш. На малий вік працівників роботодавці не зважають.

“Збираю на телефон, “той такий за 235 гривень”

Львів – місто заробітку не лише місцевих маленьких підприємців, а й дітей з околиць, часом доволі далеких. Вони, щоправда, в оригінальність підходу до клієнтів не бавляться. У них все просто. Сім’я потребує грошей – значить треба заробляти.

На традиційних точках стихійної торгівлі у вихідні завжди можна зустріти жінок із синами чи доньками, які торгують домашніми товарами: сир, молоко, гриби, ягоди (залежно від сезону). Цим дітям від восьми до чотирнадцяти. Батьки кажуть, що молодших з собою не беруть, бо вони не допомагатимуть, а лише під ногами плутатимуться. А старші вже й самі можуть їздити і продавати.

Юрі скоро буде дев’ять. Щотижня він їде разом із мамою дві години електричкою з Радехівського району, а тоді стоїть цілий день у пошуках покупців в оточенні банок зі сметаною та зібраних ним же грибів. Каже, що заробляти гроші почав недавно, влітку.

Збирає на мобільний телефон, “той такий за 235 гривень”.

Збирав малину і ожину в лісі і здавав її, а тепер разом з мамою продає. За півдня заробив одинадцять гривень: “чотири вторгував, а ще сім мама дасть за те, що з нею з’їздив”.

Вчуся в школі, але так собі, недобре, – розповідає Юрко. – Не виходить мені. Ким хочу стати? Не знаю… Що подобається? От продавати подобається. Точно – хочу стати продавцем. Буду їздити і продавати. А ще вдома поратися подобається. У нас господарка є. Кури, свині… Мама ними займається, тим і працює. Та й все. А я їй допомагаю. Таке…”.

Усі фото автора

Оксана Зьобро

Джерело: Insider

Leave a Reply


You must be logged in to post a comment.