Від нині започатковуємо серію статей про історію українського кооперативного руху – економічної основи українського державотворення в кін. ХІХ – на поч. ХХ ст.

За визначенням кооперація (лат. cooperatio), це форма організації економічної діяльності людей на засадах самоврядування для спільного досягнення загальних цілей. Кооперація – це господарська система, що складається з об’єднань господарів найчастіше в одній сфері діяльності. Її мета – сприяти членам кооперації у сфері виробництва, торгівлі і фінансів. У різні часи популярними були кредитні, страхові, споживчі кооперації, а також виробничі кооперації (масловиробнича, сільськогосподарська, будівельна, тощо). В сучасному світі кооперація розглядається як третій сектор ринкової економіки, свого роду альтернатива приватному та державному підприємництву.

Українських земель кооперативний рух, що зародився у Західній Європі, досяг наприкінці ХІХ ст. У 1873 році в Австро-Угорщині було видано закон про заробітково-господарські спілки, який передбачав розвиток кооперації на всій території імперії. Влада вирішила використати кооперативний рух для гальмування процесу розорення дрібних товаровиробників. Це рішення українці зустріли з ентузіазмом і вже у 1883-ому році з ініціативи Василя Нагірного і А. Ничая на кошти українських заможних міщан і селян створено перше кооперативне торгівельне підприємство «Народна торгівля». Метою його діяльності було оптове постачання «з перших рук» і навчання українського населення веденню власної торгівлі. У 1907 р. у Львові утворено Краєвий Молочарський Союз (“Маслосоюз”), що згодом став одним із головних українських кооперативних союзів того часу. У сфері споживчо-рільничої кооперації найактивніше діяли: товариство “Сільський Господар”, що займалося в основному торгівлею сільськогосподарськими машинами, штучними добривами і насінням, а також центр “Центроосюз” — об’єднання постачальних та збутових кооперативів продовольчої і промислової продукції, які мали власні скотобійні й виробництва з переробки сільськогосподарських продуктів. Союз Народня Торговля, що обслуговував більші міста й об’єднував у 30-х роках близько 200 міських споживчих кооперативів, у найкращі свої часи мав понад 20 оптових складів і 27 споживчих магазинів. Фінансовим та організаційним центром української кредитної кооперації був “Центробанк”. [Джерело]

Концепція кооперації знайшла чимало прихильників по обидва боки Дніпра, адже за умов відсутності державності українці не мали на кого розраховувати у питаннях фінансової підтримки, тож механізм самоврядованої громадської каси ідеально відповідав запитам часу.

Окрім звичайних функцій, що полягали в організації народної економіки, підвищенні рівня життя та заохоченні нових форм та методів господарювання на селі, першочерговим завданням українського кооперативного руху було політично, господарчо й культурно організувати український народ для здійснення вищих перспективних національних цілей. Кооперативи ставали рушіями суспільного розвитку. За їх гроші видавалися спеціалізовані освітні журнали, фінансувалося проведення українських культурних і мистецьких заходів, а також діяльність товариства “Просвіта”. Над усім цим панувала ідея економічної взаємодопомоги та самостійності серед українців, яка мала стати початком політичної незалежності. Здобуття незалежності було метою стратегічною, а до тактичних завдань українського кооперативного руху належали:

  • освіта економічної еліти;
  • формування українського середнього класу;
  • утворення матеріальної бази для розвитку народної школи та освіти;
  • здобування організаційної бази для реалізації процесів виховання народу.

Митрополит Андрей Шептицький вважав кооперацію порятунком для українських селян: «Лучіться разом, заводіть по ваших селах крамниці християнські, шпихлярі громадські і всякі інші пожиточні установи». Вона ж бо об’єднувала в собі економічну діяльність і суспільний рух, саме тому стала основою творення модерного українського суспільства.

Незабаром на блозі: публікація про кооперативу “Пласт”.

Leave a Reply


You must be logged in to post a comment.