У 20-роках ХХ ст., слідуючи духові того часу, пластуни стали активними членами українського кооперативного руху. Це допомогло організації мобілізувати свої матеріальні ресурси у часи, коли годі було очікувати фінансової підтримки зі сторони. Пластуни змогли забезпечити себе необхідним вирядом, знайти кошти на утримання домівок та Пластового Видавництва, а навіть розпочати грошовий збір на будівництво Пластового Дому. Продовжуючи тему української кооперації, сьогоднішня розповідь – про кооперативу “Пласт”. За надані матеріали дякуємо ст.пл. Юркові Юзичу, ОЗО.

У 1925 році інженер Андрій Сербин, який вважався великим спецалістом пластової економічної справи, створив кооперативу «Пласт». Кооператив розвинувся з невеликої установи, яка займалася постачанням різного спорядження для пластування та табірництва.  Основна діяльність довший час здійснювалась в львівській пластовій домівці – Бляхарська, 11 (зараз вул. Федорова). “Треба було прийти перед “Святом Весни” до домівки, щоб зрозуміти, що це таке “Пластове Постачання”. Довгий “хвіст” пластунів ждав черги, щоб поповнити таборовий виряд чи однострій! Разом із ширенням діяльности пластової організації, зростав товаровий засяг постачання, від дрібних додатків до однострою, всякого таборового виряду” до пошиття спортових строїв, шкільних та робітничих фартухів.

Так, серед іншого, кооператива мобілізувала пластунів на збір та пакування лікарських рослини. Потім пластуни організували власне виробництво мухолапок (на вул. Городоцькій), а також дріжджового і ванільного порошку за німецьким рецептом та почали випускати пасту для взуття. Все це було дещо примітивним, але давало чималі прибутки.

При кооперативі “Пласт” існувала також пластова щадниця (Ощадна каса) куди можна було віддати свої гроші на зберігання під певні відсотки. В свою чергу щадниця мала змогу використовувати цей оборотний капітал для потреб кооперативи.

Статутом кооперативи було також передбачено „для піднесення культурного рівня своїх членів засновувати читальні, бібліотеки, уладжуючи лекції, виклади й курси, щоби розвинути ідею виховання молоді в кооперат. дусі і методах скавтінґу”.

Плани були широкі, проте їх повну реалізацію стримував брак коштів, а також відсутність власного приміщення.  Не зважаючи на це, кооператива «Пласт» продовжувала успішно діяти і в умовах польської окупації, навіть після переходу пластового руху в підпілля.  Так наприклад у 30-х роках існувала крамниця Пласту при вулиці Городоцькій у Львові, яка з часом стала цілком успішною самостійною установою. 

“Кооператива не лише приходить молоді, з фінансовою допомогою, але теж привчовує її до організованої праці на економічному полі, та розвиває товариське співжиття. Тому булоби дуже вказаним, щоби молодь інших осередків закладала цього рода кооперативи і в них працювала”, закликали ініціатори кооперативи.  

В часи еміграції, традиції кооперативи продовжувалися. Саме в такий спосіб українці за кордоном гуртувалися та допомагали один одному.  Це був один із способів збереження своєї ідентичності, та надійна організаційна опора Пласту.

Традиції Пластової Кооперативи живуть і досі. Сьогодні вони відроджуються у підприємствах створених пластунами,  у проектах на кшталт “Свій до свого по своє”, у скаутських ярмарках та міжуладових крамничках-кооперативах. Хоча цим починанням поки що бракує системності, та все ж вони, плекаючи принципи суспільної зарадності та взаємодопомоги, реалізовують у свій спосіб мету Пласту та стають потрохи його організаційною опорою.

Представляємо вашій увазі унікальний проект, котрий дозволяє пластунам користати із професійних знань та вмінь одне одного, а також навзаєм ділитися різноманітними можливостями.
ф
Ви напевно знаєте, що Пласт – це “велика банда” в період з 1990 до 2011 року в наших лавах побували більше 20 000 осіб. Сьогодні багато з них вже дорослі люди, що реалізували себе в житті – це талановиті лікарі, вчителі, юристи, держслужбовці, приватні підприємці, власники та провідні менеджери найрізноманітніших приватних фірм ( з продажу, послуг тощо).
ф
Маючи базу даних про місце праці один одного ми можемо суттєво допомогти собі. Тому ми вирішили започаткувати в межах Пластового порталу сторінку “Свій до свого по своє”, де б могли розмістити інформацію про себе всі бажаючі пластуни та колишні пластуни. Також в межах цієї сторінки можна буде розміщати інформацію про вакансії та пошук роботи.
Якщо ти бажаєш до нас долучитись заповни цю анкету.

Заповнену анкету надсилати на адресу makovej@gmail.com

Джерело: Пластовий Портал 

Від нині започатковуємо серію статей про історію українського кооперативного руху – економічної основи українського державотворення в кін. ХІХ – на поч. ХХ ст.

За визначенням кооперація (лат. cooperatio), це форма організації економічної діяльності людей на засадах самоврядування для спільного досягнення загальних цілей. Кооперація – це господарська система, що складається з об’єднань господарів найчастіше в одній сфері діяльності. Її мета – сприяти членам кооперації у сфері виробництва, торгівлі і фінансів. У різні часи популярними були кредитні, страхові, споживчі кооперації, а також виробничі кооперації (масловиробнича, сільськогосподарська, будівельна, тощо). В сучасному світі кооперація розглядається як третій сектор ринкової економіки, свого роду альтернатива приватному та державному підприємництву.

Українських земель кооперативний рух, що зародився у Західній Європі, досяг наприкінці ХІХ ст. У 1873 році в Австро-Угорщині було видано закон про заробітково-господарські спілки, який передбачав розвиток кооперації на всій території імперії. Влада вирішила використати кооперативний рух для гальмування процесу розорення дрібних товаровиробників. Це рішення українці зустріли з ентузіазмом і вже у 1883-ому році з ініціативи Василя Нагірного і А. Ничая на кошти українських заможних міщан і селян створено перше кооперативне торгівельне підприємство «Народна торгівля». Метою його діяльності було оптове постачання «з перших рук» і навчання українського населення веденню власної торгівлі. У 1907 р. у Львові утворено Краєвий Молочарський Союз (“Маслосоюз”), що згодом став одним із головних українських кооперативних союзів того часу. У сфері споживчо-рільничої кооперації найактивніше діяли: товариство “Сільський Господар”, що займалося в основному торгівлею сільськогосподарськими машинами, штучними добривами і насінням, а також центр “Центроосюз” — об’єднання постачальних та збутових кооперативів продовольчої і промислової продукції, які мали власні скотобійні й виробництва з переробки сільськогосподарських продуктів. Союз Народня Торговля, що обслуговував більші міста й об’єднував у 30-х роках близько 200 міських споживчих кооперативів, у найкращі свої часи мав понад 20 оптових складів і 27 споживчих магазинів. Фінансовим та організаційним центром української кредитної кооперації був “Центробанк”. [Джерело]

Концепція кооперації знайшла чимало прихильників по обидва боки Дніпра, адже за умов відсутності державності українці не мали на кого розраховувати у питаннях фінансової підтримки, тож механізм самоврядованої громадської каси ідеально відповідав запитам часу.

Окрім звичайних функцій, що полягали в організації народної економіки, підвищенні рівня життя та заохоченні нових форм та методів господарювання на селі, першочерговим завданням українського кооперативного руху було політично, господарчо й культурно організувати український народ для здійснення вищих перспективних національних цілей. Кооперативи ставали рушіями суспільного розвитку. За їх гроші видавалися спеціалізовані освітні журнали, фінансувалося проведення українських культурних і мистецьких заходів, а також діяльність товариства “Просвіта”. Над усім цим панувала ідея економічної взаємодопомоги та самостійності серед українців, яка мала стати початком політичної незалежності. Здобуття незалежності було метою стратегічною, а до тактичних завдань українського кооперативного руху належали:

  • освіта економічної еліти;
  • формування українського середнього класу;
  • утворення матеріальної бази для розвитку народної школи та освіти;
  • здобування організаційної бази для реалізації процесів виховання народу.

Митрополит Андрей Шептицький вважав кооперацію порятунком для українських селян: «Лучіться разом, заводіть по ваших селах крамниці християнські, шпихлярі громадські і всякі інші пожиточні установи». Вона ж бо об’єднувала в собі економічну діяльність і суспільний рух, саме тому стала основою творення модерного українського суспільства.

Незабаром на блозі: публікація про кооперативу “Пласт”.