Тиза21день – це віртуальна гра, яку на свої шпальтах пропонує платформа творчих практик Biggggidea

Щодня, протягом 21 дня автори проекту розміщують інформацію про те, як ефективно використовувати гроші, як зменшити свій внесок у споживацьке суспільство і налагодити зі своїми фінансами більш гармонійні стосунки. Кожен день автори проекту пропонують читачам осмислювати і практикувати нові знання про фінансову зарадність.

Проект піднімає гарні, хоча часом дискусійні теми, які тим не менше можуть бути цікавими наприклад для пластових дебатів.

Сторінку проекту можна знайти тут.

Потрібно віддати належне японському бізнесу: він за кілька десятиріч невтомної праці створив дуже ефективну і економну бізнес систему – ощадлива (лін) технологія. Про те, як це працює на практиці – сьогоднішня стаття.

Ощадливе виробництво – це американська назва виробничої системи Toyota, творцем якої є Таїті Оно. Він розпочав перші спроби оптимізації ще в 1950-х роках. Перед ним стояло завдання – працювати ефективно, створюючи безліч різних моделей, коли попит на них невисокий. Так з’явився термін lean (ощадливий) – за його придумав Джон Крафчік, один з американських консультантів. Згідно з концепцією ощадливого виробництва, всю діяльність підприємства можна класифікувати так: операції та процеси, що примножують цінність для споживача, і такі, що цього не роблять. Отже, все, що не примножує цінності, класифіковано як витрати-збитки – цього слід позбутися. Ідеї ощадливого виробництва висловлював ще Генрі Форд, але бізнес не сприйняв їх, оскільки вони значно випереджали час.

У час високої конкуренції і загострення кризи підприємства всього світу не мають іншого шляху, як за допомогою кращих технологій менеджменту створювати продукти та послуги, якість і ціна яких максимально задовольняють клієнтів.

Приклади використання:

Ощадлива пошта. У поштовому відомстві Данії проведена масштабна стандартизація всіх пропонованих послуг, аби підвищити продуктивність праці і прискорити поштові пересилання. Для ідентифікації та контролю послуг введено “карти поточного створення їхньої цінності”. Розроблена і впроваджена ефективна система мотивації працівників.

Ощадливий будинок. Застосування lean-технології в побуті дозволяє мінімізувати енерговитрати. Ощадливий, а точніше енергоефективний будинок на опалення використовує близько 10% від звичайного енергоспоживання, що практично робить його енергонезалежним. Тепловтрати при цьому становлять менш ніж 15 кВт/год. на кв. м за рік (для порівняння, у будинку старої забудови – 300). Прогрівати таку домівку потрібно, лише коли зовні мінусова температура: якщо надворі мороз і мінус 20, то будинок охолоджується на 1 градус за добу.

Сьогодні ощадливе виробництво є практикою майже 100% японських компаній, 72% компаній США, 56% Великобританії, 55% Бразилії, 42% підприємств Мексики, тоді як в Україні таких одиниці.

Ощадливе виробництво неможливе без відповідної культури. Головне в lean-культурі – людський фактор, колективна робота. Істотну підтримку цьому надає емоційний інтелект працівників, який розвивають завдяки спеціальним навчанням. Необхідна й певна корпоративна культура.

Цікаво, що Таїті Оно народився 29 лютого – день, що буває лише раз на чотири роки. Прихильники економності пропонують святкувати цю дату як день ощадливого виробництва.

Банк часу

Ощадливе виробництво можна легко поєднати з іншим оригінальним явищем -“Банк часу”. Його родоначальником у 80-х роках минулого століття став Едгар Кан. Ідея полягає в дотриманні принципів добровільної взаємодопомоги. 1977 року схожі “банки” і сам бренд створили в рамках гнучкого графіку роботи (ідея В. Лівшиця – Кохтла-Ярве, Естонія). Вони дозволяли працівникам накопичувати понаднормовий час протягом року, а потім використовувати його для відгулів чи додаткових днів до відпустки. 15% часу потрапляли у фонд керівника, з якого працівників преміювали, а також виділяли дні для лікування, догляду за дітьми тощо. Подейкують навіть про створення Об’єднаного банку часу, що зумовить збагачення ощадливого виробництва елементами взаємних послуг.

Джерело.

Продовжуємо роздуми Дрота на тему ощадності, останньої із серії публікацій про “Життя в Пласті” присвяченої 100-літтю Пласту.

Щоб щадити, треба вміти заробити. Хто дістає гроші даром, той звичайно не вміє оцінити грошей, не вміє найти міри, коли їх витрачує, і не вміє обчислити своїх прибутків. Коли мої чи Твої батьки такі заможні, що не потребуємо заробляти на прожиток, то саме для самовиховання у Пласті мусимо подбати про нагоду, щоб заробити. Можемо навіть улаштувати це таким способом, що виконаємо дома потрібне діло, за яке треба б заплатити, наприклад: направити попсований дзвінок, зміцнити забезпечення струму, залатати дірявий бляшаний горщик. Само собою, такі роботи вимагають умілости і вправности. Аджеж від чого пластун пластуном? Не слід думати, що вимога проби вже виконана, коли ми заробили й заощадили тільки те, що в вимозі назначено як найменшу суму. Змістом цієї вимоги є розуміння і здійснювання ощадності. Мусимо заробляти стільки грошей, щоб купити на них добрі книжки, час від часу зробити собі якусь приємність тощо, а як ощадність відкладати лише те, що ми мали б видати на зайві речі (як то буває в інших – на пиво, горілку, цигарки, надмір солодощів тощо). Та ще пам”ятаймо, що ощадність – це не лише добре господарювання заробітком, але й  розумне та обережне користування речами, що їх куплено.

Зужита річ – це начебто виданий гріш. Як можна без потреби видавати гроші, так можна й без потреби зуживати речі, які набуто за гроші.  Отже пластун дбає, щоб не зуживати швидше й більше речей ніж потрібно. Як гроші в ощадній касі, так і одяг, білизна, посуд, тощо мають бути чисті, їх треба дбайливо переховувати, забезпечувати від пороху, світла, шкідників до часу, коли доведеться ними користуватися. Таким способом пластун заощаджує багато грошей, бо довго їх використовує. Ощадність теж треба поширити на громадське добро. Кожне громадське спорудження теж коштує гроші, що їх пластять, як податки, наші батьки, родичі, знайомі, всі громадяни. Знищенні спорудження треба направляти й за них платити гроші, за які можна б щось нове придбати, поліпшити, прикрасити.

Але не попадаймо у другу крайність: не будьмо скупими. На те, шо справді потрібне, що корисне, де треба негайно допомогти, де, як кажуть, “подвійно дає той, хто скоро дає”, пластун дає гроші. Він не боїться, що сам опиниться у грошовому клопоті. Пластун радо дає річ, без якої може у близькому ммайбутньому або загалом обійтися, а з якої може хтось інший добре користати. “Добре користати” – це значить, що ця річ не є така знищена чи зіпсована, що нікому не пригодиться.

Олександр Тисовський. “Життя в Пласті”. Четверте видання. Торонто, 1997 – с. 460-464

А тим часом ми завершуємо серію публікацій уривків із “Життя в Пласті” присвячену фінансово-господарському вихованню пластунів. Сьогодні мова піде про поняття “ощадність” та те, як його розумів доктор Олександр Тисовський.

Пластовий Закон. Т.4. Пластун ощадний.

Без потреби і користи не витрачає ні гроша, ні часу, ні енергії, а що йому залишиться, зберігає на таку хвилину, коли буде потрібно.

Дуже важлива справа бути свідомим вартости грошей, розуміти потребу ощадного ій розумного витрачання їх. Це ж бо не якийсь без труде найдений кусень металю чи аркуш надрукованого паперу.

У цій блискучій монеті чи чепурному банкноті міститься – немов заворожений – важкий труд і частинка життя якоїсь людини. Може це праця і зужитий час Твій власний, може, Твоїх батьків, може, когось іншого. Але хоч би чия це праця була, нам треба завжди про неї пам”ятати і, витрачаючи гроші, про неї подумати. Кожна корисна людина працює, щоб жити і радіти життям. У цілій природі лише праця дає право до життя. Приглянься до ластівки – скільки вона налітається, поки зловить поживу для себе й своїх дітей. Це літання для неї не забава, а тяжка праця. Не зможе вона літати – згине сама, згинуть її діти. Праця – це життя, життя – це праця. лише так і жили давніше люди: що з трудом уловив чи назбирав, те і з”їв, а не зміг ловити чи збирати – то гинув з голоду. Тверде було колись життя.

З часом люди придумали міняти свою працю або працею добутий продукт на гроші. За них знов могли дістати працю інших або все те, що інші працею здобули й мали більше, ніж зужитковували самі… Кожний, хто працює, міняє за допомогою грошей свою працю на все те, чого потребує для життя. Можемо сказати, що праця перетворюється на гроші або на щось інше – вартісне і тривале. Ось дім – це сконденсована праця багатьох робітників, що одержали за це гроші, щоб змогти за це жити. Гроші запрацьовані й складені в касі – це теж сконденсована праця. У цій формі звемо її капіталом. Вони – це чиясь праця, чиясь власність, чиєсь майно. Працею коня можна тягнути віз, капіталом можна зрушувати гори, цілком дослівно…

Як правило капітал у руках однієї людини – це вислід праці багатьох людей, без яких того капіталу не було б. Одна людина може, має право тим капіталом орудувати, значить – вкладати свою працю на те, щоб творити ті корисні діла, яких людина-одиниця своєю працею творити не в силі. Хто так орудує капіталом, той здобуває великі заслуги. Хто ж розтрачає капітал для своєї приємности і без користи його розкидає, той, не зважаючи на те, як цей капітал опинився в його руках, – робить злочин: краде чужу працю…

З таким розумінням вартости грошей в”яжеться і потреба ощадности. Щадити – значить свідомо зберігати здобутий капітал для того, щоб його в справжній потребі розумно і доцільно використати.

Далі буде…

День ощадності

Травень 19, 2012

20 травня Україна святкує День банківського працівника. Але мало кому відомо, що професійне свято банкірів України є правонаступником Дня ощадності, котрий був започаткований українцями ще у 1927 році. Його метою було навчити людей ощадно ставитись до своїх речей, затрат часу, вміння економити кошти і формувати власну економічну силу.  

У 1920-1930 рр. уся західно-українська громадськість активно відзначала Свято ощадності, під час якого не лише вшановували кращих банківських працівників та громадських діячів, причетних до розвитку банківської справи, заохочували населення вкладати кошти у розвиток національного виробника (що було особливо цінним у складних умовах іноземного поневолення), але й водночас творили нову ідеологію, засновану на принципах ощадливості. Ощадність асоціювали зі «здоровим і правильним господарюванням», заснованим на розумній економії, прагматизмі, раціональному використанні наявних ресурсів і виробничих заходів. Ощадний рух був своєрідною боротьбою за економічну, а відтак і політичну незалежність. 

Великим прихильником руху був митрополит Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький. Він був найзаможнішим греко-католиком, який створив на Галичині тіньовий уряд, що опікувався господарськими справами краю та став одним із засновників та акціонерів першого українського банку. Значною мірою, завдяки митрополиту Земельний банк невдовзі став єдиним українським банком, що здобув визнання у світі, а його цінні папери оплачували у всіх банках Європи.

Священики порівнювали економність з умінням обмежувати егоїстичні прагнення, турбуватися про ближніх, любити Батьківщину. Отці переконували, що тільки віруючі люди спроможні побудувати добрий економічний лад, оскільки їхньою метою є не лише особистий дохід, а й загальний добробут у державі.

Атрибутом руху Ощадності на Україні на поч. 20 ст. була пушка ощадності, так би мовити, прабабця сучасних скарбничок. Зовні схожа на скарбничку, яку замикали ключиком, з отворами для банкнот і монет. Аби не ходити з маленькими сумами в банк, їх збирали в пушку, а згодом, уже маючи певні накопичення, відкривали депозитний рахунок. Щоб не було спокуси витратити назбирані кошти, ключик від пушки залишали в банку. Усі ці заходи заохочували населення по-господарському ставитися до грошей, а відтак сприяти заможності всієї країни.

Світ і День ощадності

27 жовтня 1988 року представники ощадних кас із 29 країн зібралися в Мілані на свій перший Інтернаціональний спеціалізований конгрес. Останнього дня форуму – 31 жовтня – народилася ідея “на згадку про перші збори ощадних банківських інститутів усіх країн” щороку відзначати Міжнародний день економії. Однак, за задумом творців, присвятити цей день слід ощадливому ставленню не тільки до грошей, а й до часу, сил, дбайливому ставленню до речей тощо. Міжнародний день економії офіційно затвердили директивою ООН.

Нині дні ощадності святкують у Франції, Болгарії, Словенії, Боснії, Італії. Особливо святкують цей день знані своєю ощадливістю німці. У Німеччині навіть побутує жарт – німці не заробляють гроші, вони їх економлять. Через таку от любов до економії, “Міжнародний день економії” любить і народ і бізнес. До цього дня багато банків і магазини приурочують спеціальні рекламні акції. В усіх ЗМІ і в школах та дитячих садочках розповідають про економію.

Пам’ятник ощадності в Україні

Центральну постать скульптурної групи авторства Леонарда Марконі на куполі Музею етнографії у Львові називають по-простому “Статуя Свободи”. І це не дивно – надто вона схожа на нью-йоркський оригінал: сидячи жінка тримає в руці смолоскип, а на голові в неї “корона”. Насправді ж скульптура символізує ощадність, бо прикрашає споруду, збудовану 1891 року для Галицької ощадної каси. Вважають, що фігура в центрі групи уособлює економічне процвітання, смолоскип в її руці – вільну комерцію, а чоловіки з обох боків – успішне сільське господарство та промисловість. Усе це мало б відображати готовність народу власними силами домогтися добробуту й поступу в рідній господарці.

Джерело: Університет Банківської Справи.

Своїм рішенням від грудня 2009 року МРСК рекомендувала включити гутірку про економічно-господарське виховання в Пласті до програми та матеріалів вишколів виховників УПЮ. Нижче подаємо скорочену версію такої гутірки, розроблену Референтурою економічного вишколу. Повну її версію, а також power point презентацію для її ілюстрації можна знайти тут. Користуйтеся на здоров’я та діліться з іншими!

1. Мета Пласту.

Метою Пласту є виховання духовно і фізично загартованої молодої людини, доброго громадянина, новітнього провідника суспільства. Саме тому виховання у Пласті є всебічним, а ключовим поняттям є явище «зарадності» – вміння дати собі раду у будь якій життєвій ситуації. У сьогоднішніх умовах щораз більшого значення набуває так звана «суспільна зарадність» – розуміння законів, за якими функціонує сучасне суспільство та вміння використовувати їх інструменти.

- Ринкова економіка є однією з підвалин функціонування української держави. Ця система є новою для українського суспільства, що протягом 70 років жило в умовах командно-адміністративної економіки Радянського Союзу. Зважаючи на це, сучасна українська молодь у багатьох аспектах є «першопрохідцями» цієї системи, тому особливо потребує розуміння основ фінансової зарадності та економічної культури. Цього, на жаль, не забезпечує система державної освіти. Тим важливішою стає у цій справі роль Пласту.

 2. Стереотипи.

- Саме у радянській система цінностей були поширені стереотипи, що заробляти гроші – принизливо, бо це негідне прагнення до наживи. Ця думка походить від невміння достойно оцінити людську працю, що було закладено в радянській ідеології. Гроші – міра праці. Це найдосконаліший інструмент, який на сьогодні винайшло людство. Тому отримувати гроші за свою працю – це справедлива винагорода за вкладені знання, вміння та зусилля.

- Часто можна почути закиди, що Пласт – ідейна організація, а не організація для заробляння грошей. Ні те, ні інше. Пласт – в першу чергу виховна організація, а гроші є одним з інструментів її виховної методи.

 3. Пластова метода.

- Економічно-господарське виховання торкається усіх аспектів пластової методи. «Пластун ощадний» – одна з точок пластового закону. Допомога іншим – один з Головних Обов’язків Пластуна. А чим більше маєш, тим більше, як відомо, можеш віддати. Ці два засадничі постулати у поєднанні з практикою фінансової зарадності втілюються у фінансових точках пластових проб.

- Сплата членських внесків є обов’язковою умовою приналежності до Пласту. Це не тільки фінансова допомога організації, а й виховання дисципліни та відповідальності.

- Діловодство скарбника дає змогу навчитися основ праці із фінансовою документацію. Ця відповідальна посада навчає правильно розпоряджатися грішми та планувати їх використання.

- Наявність спільного виряду, власних домівок спонукає пластунів до раціонального господарювання та ощадного ставлення до свого і чужого майна. Від того, наскільки успішно вони з цим справляються, залежать умови їх пластування.

- Для тих, хто цікавиться економікою трішки глибше, існують вмілості «Економіст» різної складності для УПЮ, а також вмілості “Банкір”, “Підпиємець” та “Економіст” для УПН. Вони дозволяють розвивати свої зацікавлення та ділитися знаннями з іншими.

4. Риси, які виховуємо.

Економічно-господарське виховання у пластовій методі сприяє розвитку ініціативності та творчості, організованості та провідницьких здібностей. Заробляння коштів для доброго діла формує навики особистої та соціальної відповідальності. Організація заробкових акцій сприяє розвитку аналітичних здібностей, а фінансове діловедення навчає дисципліни у роботі з цифрами. Все це є необхідними атрибутами доброго лідера.

Про інші важливі аспекти економічно-господарського виховання в Пласті та окремі елементи пластової виховної методи читайте у повній версії гутірки.

Від нині започатковуємо серію статей про історію українського кооперативного руху – економічної основи українського державотворення в кін. ХІХ – на поч. ХХ ст.

За визначенням кооперація (лат. cooperatio), це форма організації економічної діяльності людей на засадах самоврядування для спільного досягнення загальних цілей. Кооперація – це господарська система, що складається з об’єднань господарів найчастіше в одній сфері діяльності. Її мета – сприяти членам кооперації у сфері виробництва, торгівлі і фінансів. У різні часи популярними були кредитні, страхові, споживчі кооперації, а також виробничі кооперації (масловиробнича, сільськогосподарська, будівельна, тощо). В сучасному світі кооперація розглядається як третій сектор ринкової економіки, свого роду альтернатива приватному та державному підприємництву.

Українських земель кооперативний рух, що зародився у Західній Європі, досяг наприкінці ХІХ ст. У 1873 році в Австро-Угорщині було видано закон про заробітково-господарські спілки, який передбачав розвиток кооперації на всій території імперії. Влада вирішила використати кооперативний рух для гальмування процесу розорення дрібних товаровиробників. Це рішення українці зустріли з ентузіазмом і вже у 1883-ому році з ініціативи Василя Нагірного і А. Ничая на кошти українських заможних міщан і селян створено перше кооперативне торгівельне підприємство «Народна торгівля». Метою його діяльності було оптове постачання «з перших рук» і навчання українського населення веденню власної торгівлі. У 1907 р. у Львові утворено Краєвий Молочарський Союз (“Маслосоюз”), що згодом став одним із головних українських кооперативних союзів того часу. У сфері споживчо-рільничої кооперації найактивніше діяли: товариство “Сільський Господар”, що займалося в основному торгівлею сільськогосподарськими машинами, штучними добривами і насінням, а також центр “Центроосюз” — об’єднання постачальних та збутових кооперативів продовольчої і промислової продукції, які мали власні скотобійні й виробництва з переробки сільськогосподарських продуктів. Союз Народня Торговля, що обслуговував більші міста й об’єднував у 30-х роках близько 200 міських споживчих кооперативів, у найкращі свої часи мав понад 20 оптових складів і 27 споживчих магазинів. Фінансовим та організаційним центром української кредитної кооперації був “Центробанк”. [Джерело]

Концепція кооперації знайшла чимало прихильників по обидва боки Дніпра, адже за умов відсутності державності українці не мали на кого розраховувати у питаннях фінансової підтримки, тож механізм самоврядованої громадської каси ідеально відповідав запитам часу.

Окрім звичайних функцій, що полягали в організації народної економіки, підвищенні рівня життя та заохоченні нових форм та методів господарювання на селі, першочерговим завданням українського кооперативного руху було політично, господарчо й культурно організувати український народ для здійснення вищих перспективних національних цілей. Кооперативи ставали рушіями суспільного розвитку. За їх гроші видавалися спеціалізовані освітні журнали, фінансувалося проведення українських культурних і мистецьких заходів, а також діяльність товариства “Просвіта”. Над усім цим панувала ідея економічної взаємодопомоги та самостійності серед українців, яка мала стати початком політичної незалежності. Здобуття незалежності було метою стратегічною, а до тактичних завдань українського кооперативного руху належали:

  • освіта економічної еліти;
  • формування українського середнього класу;
  • утворення матеріальної бази для розвитку народної школи та освіти;
  • здобування організаційної бази для реалізації процесів виховання народу.

Митрополит Андрей Шептицький вважав кооперацію порятунком для українських селян: «Лучіться разом, заводіть по ваших селах крамниці християнські, шпихлярі громадські і всякі інші пожиточні установи». Вона ж бо об’єднувала в собі економічну діяльність і суспільний рух, саме тому стала основою творення модерного українського суспільства.

Незабаром на блозі: публікація про кооперативу “Пласт”.

Досить часто пластуни задають собі питання, чому для Пластового Закону обрано такі, а не інші людські чесноти. Адже їх є дуже багато, але засновники Пласту виділили саме ці 14. Якщо ж розмірковувати над кожною з них, то стає зрозумілим, що точки пластового закону це не лише риси характеру, це свого роду заклики до дій, адже їх неможливо дотримуватися без практичного застосування. Кожна з цих точок передбачає взаємодію з оточуючим середовищем, а їх втілення може впливати на обставини довкола нас. Те наскільки ми відповідаємо Пластовому Закону залежить тільки від нашої самодисципліни і праці над собою, і майже не залежить від наших талантів чи природніх здібностей. А його практикування фактично відображає нашу життєву позицію, впливаючи тим самим на здорове функціонування цілого суспільства.

Нижче пропонуємо вам зразок гутірки на тему “Пластун ощадний”, котру розробили пластуни з Канади. Її мета  – знайти межу між скупістю та марнотратністю, подумати, чому ця точка є необхідною, а також проаналізувати свою щоденну практику ощадності.
Джерело: “Пласт” в Канаді.