У 20-роках ХХ ст., слідуючи духові того часу, пластуни стали активними членами українського кооперативного руху. Це допомогло організації мобілізувати свої матеріальні ресурси у часи, коли годі було очікувати фінансової підтримки зі сторони. Пластуни змогли забезпечити себе необхідним вирядом, знайти кошти на утримання домівок та Пластового Видавництва, а навіть розпочати грошовий збір на будівництво Пластового Дому. Продовжуючи тему української кооперації, сьогоднішня розповідь – про кооперативу “Пласт”. За надані матеріали дякуємо ст.пл. Юркові Юзичу, ОЗО.

У 1925 році інженер Андрій Сербин, який вважався великим спецалістом пластової економічної справи, створив кооперативу «Пласт». Кооператив розвинувся з невеликої установи, яка займалася постачанням різного спорядження для пластування та табірництва.  Основна діяльність довший час здійснювалась в львівській пластовій домівці – Бляхарська, 11 (зараз вул. Федорова). “Треба було прийти перед “Святом Весни” до домівки, щоб зрозуміти, що це таке “Пластове Постачання”. Довгий “хвіст” пластунів ждав черги, щоб поповнити таборовий виряд чи однострій! Разом із ширенням діяльности пластової організації, зростав товаровий засяг постачання, від дрібних додатків до однострою, всякого таборового виряду” до пошиття спортових строїв, шкільних та робітничих фартухів.

Так, серед іншого, кооператива мобілізувала пластунів на збір та пакування лікарських рослини. Потім пластуни організували власне виробництво мухолапок (на вул. Городоцькій), а також дріжджового і ванільного порошку за німецьким рецептом та почали випускати пасту для взуття. Все це було дещо примітивним, але давало чималі прибутки.

При кооперативі “Пласт” існувала також пластова щадниця (Ощадна каса) куди можна було віддати свої гроші на зберігання під певні відсотки. В свою чергу щадниця мала змогу використовувати цей оборотний капітал для потреб кооперативи.

Статутом кооперативи було також передбачено „для піднесення культурного рівня своїх членів засновувати читальні, бібліотеки, уладжуючи лекції, виклади й курси, щоби розвинути ідею виховання молоді в кооперат. дусі і методах скавтінґу”.

Плани були широкі, проте їх повну реалізацію стримував брак коштів, а також відсутність власного приміщення.  Не зважаючи на це, кооператива «Пласт» продовжувала успішно діяти і в умовах польської окупації, навіть після переходу пластового руху в підпілля.  Так наприклад у 30-х роках існувала крамниця Пласту при вулиці Городоцькій у Львові, яка з часом стала цілком успішною самостійною установою. 

“Кооператива не лише приходить молоді, з фінансовою допомогою, але теж привчовує її до організованої праці на економічному полі, та розвиває товариське співжиття. Тому булоби дуже вказаним, щоби молодь інших осередків закладала цього рода кооперативи і в них працювала”, закликали ініціатори кооперативи.  

В часи еміграції, традиції кооперативи продовжувалися. Саме в такий спосіб українці за кордоном гуртувалися та допомагали один одному.  Це був один із способів збереження своєї ідентичності, та надійна організаційна опора Пласту.

Традиції Пластової Кооперативи живуть і досі. Сьогодні вони відроджуються у підприємствах створених пластунами,  у проектах на кшталт “Свій до свого по своє”, у скаутських ярмарках та міжуладових крамничках-кооперативах. Хоча цим починанням поки що бракує системності, та все ж вони, плекаючи принципи суспільної зарадності та взаємодопомоги, реалізовують у свій спосіб мету Пласту та стають потрохи його організаційною опорою.