Про Патронесу

Зиновія ФранкоUljublena sprava

Зиновія Тарасівна Франко народилась 31 жовтня 1925 року у Львові.

Спочатку навчалась у відомій Львівській академічній гімназії, потім у Станіславській
гімназії, яку закінчила 1944 року, перед приходом радянських військ.

Нова влада одразу «огорнула» її своєю турботою та материнським піклуванням. Не
знищили Зиновію, як тисячі її ровесників, лише за те, що мають середню освіту. Не
відправили у сталінські катівні, не розстріляли, як вуйка – Петра Франка.

Перед нею, як перед онукою Каменяра, були відкриті двері Львівського університету
філологічного факультету, який закінчила у 1949 році. Її разом з батьком вивезуть до
Києва.

Їй готували іншу участь. Зиновію прийняти до аспірантури при інституті мовознавства
О. Потебні АН УРСР. Турботу над її ростом взяла УК КПУ. Їй було запропоновано тему
дисертації «Іван Франко у боротьбі з українським буржуазним націоналізмом».
Противитись не було сенсу. Кандидатська робота була захищена у 1953 році. Зиновія була
прийнята у штат інституту.

За розпорядженням УК КПУ, її «кидають» на передовий фронт боротьби з українським
буржуазним націоналізмом. Згодом їй дали можливість працювати як науковцю. Саме
у цей час з’являються її основні роботи, які приносять їй загальне визнання. Ці праці
виходять у вигляді окремих розділів до відомого двотомника курсу «Історії української
літературної мови». Визнання приносять і дослідження про боротьбу Івана Франка за
єдину українську мову та ціла низка досліджень у галузі стилістики мови Лесі Українки,
М.Коцюбинського, покутських письменників, а також роботи з усного мовлення, історії
мовних взаємин, граматики та правопису.

Була автором понад 200 статей, збірників, словників, монографій. У 1968 році підготувала
докторську дисертацію «Мова Івана Франка», але захистити її не вдалося. Зиновія
вступила в поєдинок з тими, хто був готовий знищити мову її народу. Її умовляли
погодитись із тим, що має статись, обіцяли, потім погрожували, але вона стояла на своєму.
Відчула за собою правду свого народу. Привселюдно виступала на підтримку засуджених
товаришів шістдесятників.

І знов її не заарештували як їх. Напередодні тих виступів представляла українське
мовознавство на з’їзді славістів у Болгарії. І привезла три номери журналу «Сучасність».
Скориставшись тим А.Жовтобрюх написав на неї донос у партбюро. Її виключили з
партії. За кожним її кроком встановили нагляд. Відразу після виключення, за передачу за
кордон «репортажу із заповідника ім. Берії» В.Мороза аби уникнути фізичних розправ
погодилась на підписання покаяльного листа на ім’я секретаря по ідеології УК КПУ
Ф.Овчаренка. її вигнали з роботи, вважаючи, що їм націоналістка не потрібна. З багатьох
університетів світу почали надходити запрошення на роботу.

КДБ вирішило остаточно розправитись з нею. Розпочалась акція ліквідації шістдесятників,
яких було вирішено оголосити агентами ЦРУ. Проти Зиновії Франко було встановлено 5

томів агентурних даних. Тут було все: детальні розмови з іноземцями, квартирні розмови
зі знайомими. Її антирадянські погляди були «на лицо». Була повністю «розвінчана» і
приперта до стіни «незаперечними даними». Від неї вимагали тільки каяття у пресі та
телебаченні. Заради своїх дітей вирішила погодитись. Була впевнена, що друзі зрозуміють.
Її текст викликав у КДБ хвилю обурень, тому їй підсунули готовий текст. Це «каяття»
було видрукувано у 1972 році. Після цього її поновили на роботі. Багато знайомих її
бойкотувало, або просто уникали зустрічі. Відчула себе у повній ізоляції. Преса для Зиновії
була закрита.

Час змінився. Відкинута друзями, кинулась у наукову роботу. Була знята заборона на
її публікації. З’являються статі , надруковано монографію. Це була її дисертація, яку
захистити не дозволили. Потім її вигнали на пенсію. Та знущання не припинились. Цей
період був найбільш плідним. Друкує багато матеріалів про історію України, реабілітує ряд
імен, виступає проти невігластва. Багато творів підготувала до друку.

Була одним із центрів довкола якого формувався Рух, розпочиналось відродження.
Була тим, хто виступив за реабілітацію греко-католицької церкви, захищала голодуючих
студентів, була з тими, хто відновлював діяльність НТШ. Потім злягла. Померла 17
листопада 1991 року.

Ціле її життя було життям заложниці більшовицького режиму, де кожний крок і слово
були сфальсифіковані і занесені у багатотомну особисту справу.

Зеновія Франко з родиною

Зеновія Франко з родиною

 

"к.ч. 44 ім. Зеновії Франко" працює на платформі WordPress µ як частина сервісу Ми.plast.org.ua. Приєднуйтесь!
Проект Пластового порталу