Wood Badge: новий і дуже позитивний досвід українських скаутів

Автор: WBT-делегація із України

27 серпня – 4 вересня 2011 року Божого делегація від України (ст. пл. Микола Бігус, ОЗО, ст. пл. гетьм. скоб Любомир Шимків, ОЗО, ст. пл. вірл. Оленка Галушка, ЧХ, і ст. пл. скоб Назар Зелінка, ОЗО) взяла участь у Міжнародному тренінзі «Wood Badge», організованому німецькими скаутами організації Deutsche Pfadfinderschaft Sankt Georg у м. Леверкузен, Німеччина.

Для тих, хто досі не знає, що таке Wood Badge – це програма підготовки скаут лідерів, метою якої є розвиток лідерських навичок, вміння працювати в команді та розуміти інших, після проходження якої учасники у різних країнах світу отримують єдину відзнаку: хустку персикового кольору із клаптиком візерунку шотландського кілту на ній та обручик і дерев’яні намистини. Перший Wood Badge тренінг був проведений Бейден-Пауелом у 1919 році в Гілвел парку, Англія.

 Легендою тренінгу було: «Знову винайти колесо». Усе, від початку до кінця, відповідало даній тематиці. Учасників зібрали на залізничному вокзалі у м. Дюссельдорф та посадили на потяг, який довіз до Неандертальського музею у Меттмані, де нас уже чекали члени команди (team – провід). Вони провели знайомство, розділили нас на команди і ми пішли виконувати свої завдання, найцікавішим з яких, безумовно, була екскурсія в музеї.

Неандертальський музей – сучасний інтерактивний заклад, творці якого дуже креативно підійшли до подачі історичної інформації. Кожен відвідувач при вході отримував навушники, і міг слухати інформаційну довідку біля тих експонатів, які йому найбільше сподобалися, не залежачи від екскурсовода. Яскраві стенди, зліплені із глини перші мавпоподібні людські істоти, фільми, мультфільми, іграшки для дітей – здавалося, що це не музей, а якийсь розважальний центр!

Після кількагодинних кам’яновікових занять на природі та у музеї, учасників забрали до скаутського центру House Marine, де перший вечір провели частуючи один одного національними стравами, знайомлячись ближче, розповідаючи про себе та свої країни і просто весело проводячи час.

Наступні два дні програми були відведені для знайомства. 16 різних осіб із таких країн, як: Німеччина, Україна (друга за величиною делегація після німців – 4 осіб), Ізраїль, ПАР, Йорданія, Малайзія, Австрія, Словенія – повне культурне різноманіття – просто повинні були притертися і ближче познайомитися, щоб ефективно провести наступні етапи тренінгу. Знайомство відбувалося найрізноманітнішими способами: була і виставка «експонатів нашого життя» – впродовж 3 годин із найрізноманітніших підручних матеріалів ми мали зробити щось таке, чим би ми хотіли поділитися з іншими про себе, що хотіли би розказати/показати/відкрити; були і ігри, від давно знайомих нам повторювань по колу імен всіх попередніх осіб до нових, проте не менш захоплюючих, як от малювання портретів або анкетування на час. Також ми багато розповідали про структуру скаутської організації України і, звичайно ж, не забули запросити іноземних друзів на українське Джемборі наступного року.

Коли ми уже достатньо, на думку представників команди, познайомилися між собою, тренінг підійшов до найважливішого моменту. В основі Wood Badge в Німеччині лежить проектний метод, тобто розвиток лідерських вмінь, відкриття в собі талантів, робота над своїми слабинками саме в процесі реалізації спільного проекту. Але рішення стосовно проекту повинне бути прийняте в ідеальному консенсусі, що означає, якщо хтось один проти, значить, проект піддається модифікації або й взагалі відкидається і пошуки продовжуються.

Команда віддала нам усі повноваження стосовно керування групою і модерації процесу і з того моменту вони перетворилися на німих спостерігачів, які постійно щось записували у своїх блокнотиках… А у групі виник мінімальний хаос. Обговорювали активно і іноді занадто багато часу приділяли таким дрібницям, що було смішно: наприклад, голосувати «проти» варто рожевими картками, чи жовтими? Коли усі технічні моменти і кольори було визначено, перейшли до дискусій на більш ґрунтовні питання, як, до прикладу, які цілі ставимо перед собою, реалізовуючи даний проект, чого хочемо досягнути, і що хотіли би оминути. Для визначення спільного проекту ми поділилися на чотири групи, кожна з яких працювала годину, і в результаті своєї роботи повинна була представити чотири проекти. Отже, в кінцевому результаті ми опинилися віч-на-віч із шістнадцятьма проектами різного рівня – від видачі міжнародної книжки скаутських рецептів до кулінарного вечора в будинку престарілих.

Обговорення проекту здійснювалося методом «коктейль вечірка» – усі проекти були розкладені на терасі, а нам роздали по 5 наліпок і ми ходили, перечитували проекти, клеїли наліпки на ті, що нам сподобалися, дописували коментарі, як, на нашу думку можна покращити ці проекти, щоб вони підходили кожному з нас.

По тому було обговорення кожного з них окремо. Коли ж було визначено проект-переможець, ще близько половини дня ми провели над його вдосконаленням – щоб кожен був ним задоволений.

І ось – остаточна версія нашого спільного проекту: «Горила садівництво» – ми приходимо вночі, прибираємо занедбану ділянку, прикрашаємо її, а зранку співаємо пісень, фотографуємося, даємо інтерв’ю і так далі. Спимо після цього всього, десь в обідній перерві.

Контракт підписано, усі задоволені з проекту, і ще півдня залишається на його підготовку, а у нас немає нічого: ні ділянки, ні грошей, ні об’єктів декорування… Усі поділилися на три великі групи: перша група відповідала за пошук занедбаної ділянки – а це, повірте, непросте діло в Німеччині, друга група займалася фандрейзингом та пошуком ресурсів, третя – координувала дії першої і другої, а також займалася розсиланням прес-анонсів проекту.

Насправді, дуже здивувала доброзичливість німців – у відносно невеликому містечку дівчата із «матгрупи» за півдня привезли стільки всякої всячини, що залишалося хіба дивуватися із їхнього вміння переконувати, та довіри власників німецьких крамниць.

План проекту був такий: прибрати схил однієї з закинутих ділянок, викласти там скаутську лілейку, посадити квіти, вставити таблички із фразами: «Зроби світ кращим» на мовах учасників тренінгу та таблички із прапорами країн.
Ніч була довгою, робота кипіла в наших руках. До 6 ранку усе було готовим, а ми – виснажені, наче лимони, з яких вичавили сік. Нас до кінця залишилося лише 6, з яких четверо найстійкіших українців, словен і німкеня. Наступного ранку ми влаштували свято на місці нічного прибирання, але найбільшим святом, насправді, була та радість в очах прохожих:
– Дітки, які ж ви молодці, це місце було таким брудним і занедбаним, а ви так усе гарно прибрали…

Було зрозуміло, що ми досягли успіху двічі: перший раз, коли дійшли спільної згоди над єдиним проектом, що задовільняє всіх, а вдруге, коли люди тішилися з того, що ми для них залишили.

Решту цього сонного дня і наступний ми провели аналізуючи та оцінюючи себе і групу під час прийняття рішення про проект та під час його виконання, рівень задоволення наших потреб тренінгом, свої сильні сторони і слабини, роздумуючи над тим, що ми зробили не так, і що варто змінити, щоб усе було швидше і ефективніше.

Насправді, Wood Badge тренінг багато чого відкрив перед нами. Ми зрозуміли, що його ціллю є особистісний розвиток кожного окремого лідера, розкриття внутрішніх талантів і розвиток можливостей, вміння переступати через свої слабини та перетворювати їх на достоїнства… А це таки потрібне в житті.

До вашої інформації: німці шукають учасників на наступний міжнародний WBT… Зголошуйтеся!

You can leave a response, or trackback from your own site.

1 коментар to “Wood Badge: новий і дуже позитивний досвід українських скаутів”

Leave a Reply

"Міжнародна служба Пласту" працює на платформі WordPress µ як частина сервісу Ми.plast.org.ua. Приєднуйтесь!
Проект Пластового порталу