Патронеса

Чому Софія

«Ідеалом жінки є стати ангелом миру, додавати віри й надії, бути готовою присвятитися тим, кого любимо і невтомно просити вміння служити Богу і чинити добро людям» – Софія з Фредрів Шептицька..

     Наша мудрість в нашому розумінні справи. Якось йшла по площі Ринок у Вроцлаві. А там посеред площі пам’ятник польському письменнику Александру Фредро. Проминула десь думка про Софію з Фредрів, легка усмішка натякнула , що треба перевірити цей факт.

     Софія виростала в доброму вихованні та любові. До батьків, до рідних, до оточуючих, до Бога. Парадоксально, бо корінна полька виховала двох найвеличніших постатей української церкви. Лише любов та розуміння були її дорогою і вірою. Вірила в те, що має покликання: «ідеалом жінки є стати ангелом миру, додавати віри й надії, бути готовою присвятитися тим, кого любимо і невтомно просити вміння служити Богу і чинити добро людям». Покликання ангела миру вкладала у свою сім’ю. Незламна воля, розуміння, авторитетність, любов. Мала апостольську місію, та залишила по собі багато листів. Саме з її звертання та розмови з іншими можна зрозуміти всю глибину її серця та величину її душі, жертовність характеру та розуміння власної ролі. Перш за все добра і любляча мати, яка вміла жити і переживати разом з власними дітьми. Перш за все чудова і розуміюча дружина. Перш за все красива і вихована жінка. У неї все було перш за все. Не було другорядних речей.

     Незважаючи на знатний рід та шляхетне походження вона була простою та чуйною, ставилась до усіх з повагою та розумінням. Відкривала свою душу та душі інших. Допомагала та радила.

     Вражаюче, але була такої глибокої віри, що щодня писала листи своєму синові Романові (митрополиту Андрею), але так жодного і не надіслала. Любила його більше за все, але ще більше любила Бога, тому не вважала що має право відривати сина від служіння Богові. Якою ж глибокою і безкінечною бала материнська любов. Після смерті матері, митрополит Андрей читав написані листи та плакав. Велика духовність та любов матері просто не змогла стримати чоловічих сліз.

     Кажуть, що кожна людина повинна щось лиши по собі. Мало хто знає про Софію Шептицьку, але про тих, кого вона лишила по собі знає весь світ. І не так про них, як про їх добрі справи. Підтримка та любов матері зробили їх такими.

     Тож бути «ангелом миру» завдання кожної з нас. Бути одержимою своїми дітьми, родиною та сім’єю. Одержимою тим, що ти робиш, терпимою до тих, з ким ти це робиш. Прагнути до вищого,  духовного. Вкладати це духовне в когось. Працювати на благо інших без користі для себе. Цінувати кожну хвилину. Просто бути Людиною. Творити нове життя та нове майбутнє. Такою була Софія. Такою має бути Одержима.

Христина Тузяк, ОД



"" працює на платформі WordPress µ як частина сервісу Ми.plast.org.ua. Приєднуйтесь!
Проект Пластового порталу