Марія Охримович

ВСТУП: На прохання Булавної УПС пл. сен. Галі Потюк, здійснюємо короткий екскурс відновлення Пласту в Україні. Цей екскурс складається з трьох розділів.

Розділ перший – це відомості про активних Пластових сеніорів довоєнного заприсяження. Саме ці особистості передали нам весь чар та романтику пластування. Вони пройшли через важкі випробування воєнного лихоліття. Вже написані дослідження про: Григорія Пришляка, Юліана Воробкевича(Дзіргача), Богдана Сітницького, Володимира Кашицького. В даному нарисі ми познайомимося із життям та діяльністю подруги Марії Охримович.
Розділ другий про друзів, прийшли до Пласту в сеніорському віці та отримали заприсяження вже в процесі самого відродження Пласту.
Розділ третій – про плеяду молодих і талановитих Пластунів, котрі поповнили лави сеніорату Уладу Старших Пластунів.

ВОНА ВСЕ ЖИТТЯ ГРЕБЛІ РВАЛА! Марія Охримович народилася в сім’ї адвоката й етнографа Володимира Охримовича й Олени з Крушельницьких. Початкову освіту здобула в «Рідній Школі» ім. Т. Шевченка, а середню освіту – в гімназії сс. Василіянок. У цій же гімназії стала пластункою 2-го Куреня ім. Марти Борецької, заснованого 1911 року Оленою Степанівною, яка й учителювала там після першої Світової війни.
У гімназії як пластунка була досить активною. На виставці «З життя і праці», в історичному музеї, в 1993 році, була світлина Марії серед «Активісток гімназії сс. Василіянок».
Крім гімназії, закінчує Вищий музичний інститут ім. Лисенка та Познанський Університет фізичної культури, отримавши диплом вчителя фізкультури.

ТІ, ЩО ГРЕБЛЮ РВУТЬ: У 1925 році стає членом та співзасновницею Першого жіночого куреня старших пластунок «Ті, що Греблю рвуть». Курінь «Ті, що греблі рвуть» зорганізувався у 1925-27 роках. Ініціаторками були юначки гуртка «Меви» 2-го Куреня УПЮ ім. Марти Борецької, під проводом Марійки Чиж. Виховника зв’язкової Олени Степанів. До них долучились опісля юначки із інших гуртків Куреня- «Рож», «Калини», «Ластівки», а дальше – юначки Куреня УПЮ «Ярославни». Приєднались теж юначки з Самбора і Тернополя. Назву Куреня взято із творчості Лесі Українки, а ширша інтерпретація звучить- «Ті, що греблі рвуть на застоялих водах громадського життя». В Уладі Старших Пластунів курінь дістав порядкове число 1. Перша курінна Дарія Герасимович, пізніше – під проводом Софії Мойсеович. Курінь виступав здебільшого при організації таборів на Соколі.

ПЛАСТ НА ВОЛИНІ: На весну 1926 року цей зв’язок ущільнила делегація у складі: Богдан Кравців, Осип Бойчук і Марія Охримович. Вони об’їздили волинський терен, перевірили працю діяльних куренів і дали ініціативу для заснування нових.

ТАБОРУВАННЯ НА СОКОЛІ 1927: Почавши від цього таборування, курінь вів щорічно ці табори до часу Другої світової війни. Крім того, табори відвідували такі визначні діячі визвольних змагань: ген. Мирон Тарнавський, проф. Володимир Старосольський, сотник Іван Чмола, сотник Іван Гнатевич, не кажучи вже про самого Верховного Отамана Пласту Северина Левицького (Сірого Лева). На поручення референтки діяльности організацію табору перейняв на себе 6 сам. г. “Ті, що греблі рвуть” в січни 1927 р. На своїх сходинах дня 22 січня Гурток рішив зорганізувати обласний табір на Соколі. На коменданта табору запросили п. Д.Навроцьку, на інструкторів п. С.Пашкевич та др. Д. Лежогубську. Провідниця Гуртка взяла на себе провід в організації табору та в опрацюванні загального пляну табору, який обговорено на слідуючих сходинах Гуртка.
Технічним підготованням табору зайнялися ті члени Гуртка, які перебували стало у Львові. Подано до Молодого Життя оголошення про табір, якого нам не поміщено в цілости і очевидно вийшла з того велика нісенітниця. Економічна референтка зайнялася висилкою просьб о допомогу до кооператив та инших організацій. Опісля зайнялася висилкою та збіркою тих дарів, які розділено для жіночого і мужеського табору.
У зв’язку з програмою табору намічено інструкторів та команду табору, в склад якої ввійшли:
п. Дарія Навроцька – комендантка
п. Стефанія Пашкевич – провідниця прогульок та інструктор картографії
др. В.Щуровський – лікар
Дарія Герасимович – обозна
Марія Охримович – секретарка
Ірена Рибачек – скарбниця, інструктор сигналізації
Ольга Мельник – інтендантка
Марія Паж – хронікарка, спів
Любомира Мриц – магазинерка
Анна Верганська – від спеціяльних припоручень

VII-ий З‛ЇЗД УУСП 1929. Це був останній З‛їзд перед розв‛язанням Пласту 18-19 грудня 1929 року. Деякі підсумкові тези: «Постановлено на З’їзді: Пласт як такий є вже сам дуже важливою громадською установою, і через те пластун, зайнятий працею в Пласті чи як інструктор, чи як член-провідник його органів, має повне право, поза загальними громадськими обов’язками, відмовитися від іншої громадської праці».

Світлини дивитись тут

УЧИТИЛЮВАННЯ: Першою посадою вчителя фізкультури була учительська жіноча семінарія «Рідної Школи» в Самборі (1929-1931)рр. Там же вона активно працювала в т-ві «Союз Українок», «Просвіті». В семінарії прекрасно організовувала спортивні ігри та змагання.

ВОДНІ МАНДРІВКИ НА ВОЛИНЬ І ПОЛІССЯ 1932: Ініціатором водних мандрівок на Волинь був В. Кархут (Адьо) 4 серпня 1929 року. Цікавішими «гультіпаками» були: Довганик (Паташонцьо), Березюк (Рейвах) і Червачинський. Човни називалися «Скоба» і «Хортиця». Хроніку цієї мандрівки описав Тарас Крушельницький («На тихих водах»). Наступну водну мандрівку на Полісся здійснили «Лісові Чорти» 2-го липня 1930 року. Траса становила відстань 800 км. Назви човнів: «Ярко», «Вікінг» і «Крути».

Юрій Старосольський написав вірш до цих подій:

Ріками тихими, водами-водами
Ген по Поліській Землі
Гнались під вітром та вслід за пригодами
Наші в’юнкі кораблі.

Гнались за юними мріями – мріями
Ген в зачарований світ.
Мавка де кличе і де над обріями
Чапля знімається в літ.

Естафету в «Лісових Чортів» перейняли «Греблі». Подруга Марія здійснювала мандрівку на байдарці. Маючи досвід спілкування із Волинню вона продовжувала поглиблювати контакти, спілкування та обмін досвідом із Пластунами Волині та Полісся.

ТУРИСТИЧНЕ ТОВАРИСТВО «ПЛАЙ» 1933-34: Займала пост в проводі товариства.

ІНСТРУКТОРСЬКІ ТАБОРИ 1935: Взяла участь в інструкторських таборах на Соколі. Ідеологічний вишкіл проходили членкині Куреня разом із іншими старшопластунськими куренями, що існували нелегально, при журналі «Вогні». Для легалізації виявів праці, зокрема у ділянці фізичного виховання, члени куреня активізувалися, а опісля і перебрали провід в спортивному клубі «Стріла». В цьому напрямку культивуючи легкоатлетику, руханку, лещатарство. В 1936 році однотижнева мандрівка із Сокола по Бойківщині.
В 1936 році переходить до Львова, на посаду вчителя фізкультури в Академічній гімназії, де вчить аж до 1939 року.

І В СИБІРІ ГРЕБЛІ РВУТЬ: До репресій 1950 року вчить фізкультуру в Львівському Медінституті. Заслана в Сибір в 1950-му році, де працювала в колгоспі. Там, звільнена, дістається пішки, крізь тайгу, аж до Анжерки, де в дитячому садку веде музичне виховання. Грала на фортепіано й співала альтом.

Вернувшись із Сибіру продовжувала працювати в дитячих садочках виховницею. У пластуванні, учетилюванні домінувала високою активністю та посвятою. Серйозна, але завжди доброзичливо усміхнена, непохитна у вихованні намірів і завдань. Була «Душею молоді», що захоплювала, поривала до добра, до вершин досконалості, – ця «Марушка-лицар». Пластуючи в гімназії, вона була завжди ведучою у прогульках «В природу» на т. зв. «Сагару»(Брюховецький ліс), на Кайзервальд чи Чортову скелю (Винниківський ліс). Була в числі перших ініціаторів пластових таборів у Підлютому(«Пака» на Кам’янці) та на Соколі.
«Лицарем» назвали її за «пригоду з бджолами». Раз роєм напали на неї дикі бджоли. Вона не розгубилася і не запанікувала, а підняла над собою велику гіляку. Бджоли роєм осіли на гіляку й з ними вона прибула у табір. Зачудованих дівчат остерігала тільки, щоби не чіпали гіляки. Була учасницею мандрівного, водного табору на Поліссі. Там вони плавали на байдарках по Прип’яті. На таборах про ню склали пісню:
Рано треба все ставати
І на руханку щораз гнати.
Там Марушка, на всі боки
Скрутить ноги, скрутить руки
Гей-гей…
На Вічну Ватру відійшла славна подруга Марія 13.03.1994 року.

Записав дід Яків (Іван Якубовський), доповнення др. Тата.

Опубліковано у Героїчні сеніори. Додати до закладок Постійне посилання.

Без коментарів.