Северин Пастернак

Северин Пастернак народився 26 вересня 1899 року в сім’ї греко-католицького священика. Його батько цікавився церковною архітектурою, мистецтвом, і саме він прищепив синові любов до рідної землі та її неоціненних скарбів.

НАВЧАННЯ І ПЛАСТУВАННЯ: Будучи учнем Академічної гімназії, Северин Пастернак поступив в Пласт 1913 року. Саме тоді появляються перший Пластовий посібник під назвою «Пласт», автором якого був д-р Олександер Тисовський, та брошюра проф. Петра Франка «Пластові гри і забави». Третьою пластовою організацією у Львові, в той же самий час, був вповні вже мілітарний таємний пластовий гурток. Оснував його студент Іван Чмола. В ньому якраз були знайомі нам: наша пл. сен. Ганна Дмитерко-Ратич та покійна Олена Степанів. Обидві опинились незабаром у рядах Українських Січових Стрільців. Цей мілітарний Пласт мав назву “драгоманівський”, а пізніше (1913 р.) “мазепинський” Пласт. Провідником його став в 1913 р. студент Осип Квас. У пресі появляється декілька статей з інформаціями, як закладати пластові відділки, патронами яких були б визначні постаті українського громадянського й культурного життя.

У 1917 році був уже в проводі Першого пластового полку ім. Гетьмана Петра Сагайдачного, але влітку забирають його в австрійську армію.

НА ФРОНТАХ: Йому довелося воювати на «італійському» фронті, де отримав перше поранення.Раненого в 1918 році перевозять до шпиталю у Кракові. Після вилікування вступає в ряди Української Галицької Армії. Тяжкі та виснажливі бої при відсутності набоїв та амуніції постійно ставили складні завдання. Пластовий досвід виявився в пригоді. Дослужився до звання підхорунжий. З фронтами дійшов аж до Києва. Не зважаючи на відсутність набоїв, Київ вдалося здобути. Брак озброєння не позволив довго утримувати столицю. Під час Чортківської офензиви Третій корпус нараховував 7 000 багнетів і шабель, і 13 батарей гармат. З того часу мені пригадуються два геройські вчинки наших юнаків-пластунів.

Команда корпусу перебувала в Товстому – командантом корпусу був ген. Антін Кравс, фронт ішов від Дністра в напрямі Чорткова. Між Товстим і Бучачем є село Кошилівці. Там була наша корпусна польова осередня, що безпосередньо зв’язувала команди бриґад. Цю польову осоредню обслуговували юнаки-пластуни: Микола Бігун, Ортинський і, здається, Пиндзин. Поляки наступали і клином глибоко вдерлися в нашу бойову лінію, забрали в полон усю артилерію восьмої бриґади. Таким чином в нашому фронті постала прогалина. Поляки зайняли Кошилівці, й намагалися охопити фронт на південь до Дністра й таким чином забрати в полон весь корпусний обоз і мати вільний шлях до Товстого. Наші юнаки лишилися із своєю осереднею на місці в Кошилівцях і точно звітували про рухи ворога. Ворог не помітив польової телефонної лінії. Через те можна було відразу почати протидію, стримати наступ ворога і не допустити до дальшого відступу. Ці троє юнаків своєю поставою і відданістю справі врятували фронт. Вони лишилися на місці, поки наші частини прийшли з боєм, відтискаючи ворога за Кошилівці. В корпусному наказі ген. Кравс відзначив геройський вчинок наших юнаків і в нагороду за їхнє геройське діло підніс їх до ранґи вістунів. Сьогодні мені приємно згадувати про цей подвиг наших наймолодших юнаків. Вони завжди робили добре діло і там в Кошилівцях зробили “щоденне добре діло”! Фронт був врятований посвятою й винахідливістю молодих юнаків-пластунів.

У травні 1919 року частини Гірської бригади УГА у кількості 4000 стрільців, що не змогли разом із УГА перейти через Збруч, під ударами переважаючих сил польської армії генерала Галлера вимушені були перейти через Карпати на територіюЧехословаччини, де їх було роззброєно й інтерновано в таборі біля містечка Німецьке Яблонне. З часом до неї приєдналися й інші групи старшин і стрільців УГА. Бригада залишила там свою штаб-квартиру і персонал, щоб бути готовими до бойових дій. Налічувала близько 5000 солдатів і офіцерів. Др. Северин працював в редакції фронтового часопису «Козацький Голос».

ПРОДОВЖЕННЯ НАВЧАННЯ: Після розв’язання інтернованих таборів в 1922 році вступає та закінчує Пшібрамський гірничий інститут. Його рідний брат Ярослав в тому ж часі вступив у Карловий Університет у Празі. На той час в еміграції опинилося багато Пластунів, які навчалия в Європейських високих школах. Зокрема, в Празі, Подебрадах, Ржевніцах, Братіславі. Ярославу Івантишину було доручено об’єднати всі пластові осередки на еміграції під проводом Української Пластової Команди. Вони видавали свій інструкторський бюлетень «Вісті УПК». По завершенню навчання багато працював науково геологом, палеонтологом. Автор багатьох наукових праць.
НАУКОВА ПРАЦЯ: 1947 році захистив звання кандидата наук. В 1961 році здобув вчену степінь доктора наук. Фундаментально досліджуючи крейдяні відкладення. Став почесним членом НТШ та інших наукових товариств. Став членом редакційної колегії «Палеонтологічного збірника».

ВІДРОДЖЕННЯ ПЛАСТУ: У часі відродження Пласту в Україні активно включився до процесів відродження. Як Його жартома називали «сеньйоріссімус» до 95-ти річчя. Під час «перестройки» опублікував в 38-му числі газети «За Вільну Україну» статтю «Мої спогади про Пласт».

В Академічному природознавчому музеї Львова я пропрацював 18 років, де працював науково з Северином Пастернаком. Доброта «другого пластового обов’язку разом із «першим пластовим обов’язком» домінували в нього протягом усього періоду неволі аж до останнього подиху 14 березня 1994 року.

Пл. сен.-дід Яків (Іван Якубовський).
В Булаві УПС др.. «Дід Яків» був моїм заступником. Він ніколи не давав мені розслаблятися. Своєю невтомною працею він написав значну кількість унікальних досліджень та спогадів. Одна із основних Його тем це була тема КОЗАЦТВА. Учасники Духовних семінарів теж пам’ятають Його палкі та безкомпромісні виступи, які значно випереджали час.

др. Тато, ЦМ

Опубліковано у Героїчні сеніори. Додати до закладок Постійне посилання.

Без коментарів.