Бібліотека

Дурбак Тарас – Саньйори і три улади Пласту
Юрій Старосольський – Велика Гра

Пластова особистість. Володимир Янів.

ups : Листопад 3, 2011 16:45 : Героїчні сеніори

Постать Володимира Яніва (19.11.1907-18.11.1991) належним чином не поцінована. Тому на передодні 100-го ювілею Пласту доцільно згадати про нього. Він як видатний психолог (етнопсихолог), діяч організованого національно-визвольного руху на рідних землях, поет, громадський діяч, організатор наукового життя, журналіст, мистецтвознавець, пластун, людина найширших обдарувань та талантів.

Батько Володимира Яніва Осип був викладачем Української академічної гімназії у Львові, в якій навчалися і навчали видатні вчені, церковні діячі, письменники. Серед них професори Омелян Огоновський, Філарет Колесса,  Іван Крип’якевич, Патріярх Мирослав Любачівський, митрополит Володимир Стернюк, письменники Осип Маковей, Юліан Опільський, Володимир Радзикевич, Святослав Гординський, а також видатні політичні діячі, військовики Євген Коновалець, Роман Шухевич, Ярослав Стецько, Микола Лебедь, Юрій Старосольський, сини Івана Франка Тарас і Петро та багато інших.

Володимир Яніва батько віддав у 1915 році до німецької початкової школи, щоб хлопчик добре опанував іноземну мову. У 1919 році Володимир став учнем Академічної гімназії, провчився там 8 років і здав матуру у 1927-му. Перші два роки його класним керівником був колишній Комендант Українських Січових Стрільців отаман Михайло Галущенський. Другим його класним керівником став професор Михайло Тершаковець. «Професорові Тершаківцеві, – згадував Володимир Янів, – чимало завдячую.  Його провід у навчанні залишив незаперечно глибокий слід у моєму житті. Сумлінність нашого професора була частим приводом до наслідування. Українська література, що її він навчав, служила вивершенню нашої національної свідомості». Професор Михайло Тершаковець був глибоко релігійною людиною, таким став і його учень Володимир Янів. Тут треба згадати, що на глибоку релігійність Володимира вплинула ще і поведінка Романа Шухевича, з яким він сидів два роки в одній камері «Бригідок». Янів згадує: «Роман кожного ранку і вечора заглиблювався в молитві на якийсь час і ніколи не здіймав хрестика з шиї. Його твердження, що український націоналізм без Бога ніколи не сповнить свого завдання, давало багато до думання…». Володимир Янів признається, що в його житті приклад глибокої релігійності Романа Шухевича став переломним фактором.

На переломі 1925-26 років Володимир Янів зорганізував у гімназії 51-й Пластовий курінь ім. Святослава Хороброго і був його першим курінним до літа 1927 року, коли поступив до Львівського університету. Влітку пластуни куреня організували двотижневий мандрівний табір в Чорногору і Горгани під проводом курінного. Володимир Янів згадує: «В мандрівку вибралося 8 юнаків без будь-якого практичного вишколу й досвіду, з мінімальними засобами та скупим вирядом, так що доводилося й голодувати, і мокнути, й мерзнути, але план мусів бути виконаний. Здобутий досвід дозволив за декілька років зразково організувати табори з сотнею юнаків на Соколі. Що лиш згодом я зрозумів, скільки знання людської душі, дала мені особисто саме ця перша велика пригода, коли не раз доводилося мирити подразнених утомою колег».

У 1920-ті роки Володимир Янів дебютував як поет на сторінках пластового журналу «Молоде Життя» віршованими нарисами з пластової мандрівки в Чорногору і Горгани. Пласт був уже заборонений у гімназіях і Янів підписався псевдонімом «Кусоніс». До речі, учителем Володимира в гімназії був також і засновник Пласту біолог Олександр Тисовський – «Дрот». У Володимира був гарний голос і він співав у гімназійнім хорі разом із Юрком Шухевичем, молодшим братом Романа Шухевича, закатованим енкаведистами в тюрмі на Лонцького у Львові в червні 1941 року.

У 1926 році Володимир Янів, тоді учень 8-го класу, був обраний головою Читальні гімназії. Щороку гімназисти влаштовували Шевченківські концерти. Очолювали підготовчий комітет Михайло Добрянський і Володимир Янів, вони складали і вели програму. Володимир підшукував промовців, рецитаторів, сам виступав.

В. Янів є автором біографічного есе «Чупринка-Шухевич: людина і символ». Коли через рік почався процес 17-ти українців, обвинувачених у вбивстві Собінського, гурток в Академії гімназії, над яким мав нагляд В. Янів, видав і розкидав перші листівки. Ще в березні 1928 року був один епізод, пов’язаний з діяльністю Володимира в Академічній гімназії, – це розгон спроби святкувати іменини маршала Пілсудського. Тоді вперше Янів був арештований.

         Новий період життя Володимира Яніва розпочався під час навчання в  університеті і пройшов він під девізом: «Україна потребує освічених патріотів».

Богдан СТАСІВ

 Про автора

Пл. сен. довір’я Богдан Стасів, Орл. навчався 1935-1939 в Українській академічній гімназії у Львові. Таборував у новацьких таборах  на Остодорі. Після тривалого побуту в різних місцях Сибіру в 1954 р. повернувся в Галичину в с. Лозова Тернопільської області. Тривалий час працював фотографом, передав багато пластових світлин про довоєнний Пласт. Богдану Стасіву належать наукові розвідки про колег-гімназистів Української академічної гімназії, зокрема, про Володимира Яніва, Романа Шухевича, Павла Шандрука. Друг Богдан друкував статті в періодичних виданнях і виступав на наукових конференціях, брав участь у пошукових експедиціях лікаря УПА члена Куреня Лісові Чорти Яромира Олісницького. 23.10.2008 р. відійшов на Вічну Ватру і спочиває в м. Тернополі на Микулинецькому цвинтарі.

Comments are closed

Артем Луговий

ups : Липень 12, 2011 13:58 : Героїчні сеніори

В інтрнет-публікації був поданий матеріал про загиблих Пластунів у 1941 р. Я зустрівся із сином Артема Лугового. Він надав мені світлину свого загиблого батька, а також деякі відомості про нього й документи. Водночас – дав цікаву світлину, де зображені Тернопільські Пластуни біля дуба М. Шашкевича. На іншій світлині біля гімназії Артем Луговий переводить спортивні змагання. На світлині він другий зліва.

На іншій світлині випускниці гімназії, де ми бачимо по центру засновника Пласту Никифора Гірняка, а відразу за ним сидить Лідія Столяр, відома авторка обширного матеріалу про Пласт на Тернопільщині. Також на світлині є цілий ряд Пластунок із Пластового куреня ч. 32 ім. О. Пчілки. В останньому ряді друга праворуч Софія Ямна. Лідія Столяр в другому ряді п’ята зліва. Багато цікавих відомостей про Артема Лугового можна довідатись із книги: Ювілейна книга Української гімназії в Тернополі. До сторіччя заснування.-Тернопіль, Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, Львівське крайове товариство «Рідна Школа», 1998.-736 с. Там також є відомості про Галю Мороз, описані Никифором Гірняком у публікації «Пласт у рідно-шкільній гімназії». Ці дані можуть бути цікавими для юначок Тернопільського куреня ім. «Галі Мороз».

На сторінці 339 подано цікаву світлину, на котрій крім Артема Лугового ми бачимо Ярослава Стецька.

Тепер до поданих світлин загиблих можемо долучити світлину Артема
Лугового.
Додаю ще деякі відомості записані сином Артема Лугового:

Артем Луговий народився 2-го листопада 1909 р. в м. Тернопіль в сім’ї поштового службовця Максима та Марії. В Тернопільській Державній гімназії навчався в 1921-1929 рр. склав іспит зрілості. В 1930-1936 рр. студіював право в Ягелонському університеті (м. Краків). Від 1936 р. до 1939 р. працював помічником адвоката в канцелярії Степана Бриковича. В 1929, 1930, 1933 рр. був під слідчим арештом за підозрою членства в ОУН. У тридцятих роках був членом Старшини товариства «Сокіл» (Тернопіль), організатором Сокільських осередків в Тернопільському повіті, організатором спортивних змагань у Львові. 1938 р. – член театральної секції товариства «Молода Громада», засновник оркестру, автор віршів та пісень. З приходом більшовиків Артем працював рахівником-касиром Плотичинської МТС. 6 травня 1941 р. був арештований органами НКВД, а 29 червня 1941 р. розстріляний в Тернопільській тюрмі. 28 квітня 1993 року реабілітований.

Ось так трагічні дні 1941р. повернули нас до давньої історії Пласту.

Друг Тато, ЦМ

Comments are closed

НЕВТОМНИЙ ПЛАСТУН (САЛЕВИЧ ГРИГОРІЙ)

ups : Липень 12, 2011 13:53 : Героїчні сеніори

Народився в с. Вікняни р-н Товмач, Івано-Франківської обл. в родині священика.
В 1915 році родина переїхала до с. Вікторів. Там закінчив початкову школу. У 1917 році – українську гімназію в Івано-Франківську.

У 1920 році помер батько, залишивши десятеро дітей. Почав працювати, заробляючи репетиторством.

11-тий ПОЛК:
В 1921 році в Івано-Франківську вступив в Пласт. На той момент в Станіславові були наступні полки: 11-ий полк ім. гетьмана Мазепи, 16-ий полк ім. короля Данила. Тоді якраз найважнішим інструктивним чинником став підручник О. Тисовського «Життя в Пласті» (1921). У порівняні з підручником «Пласт»(1913) тут вражає глибина думки, вчування у національну традицію. Цей підручник до сьогодні – ніким не перевершений підручник української педагогічної думки і основ здорового національного виховання та світогляду.

Світлини дивись тут

«Одразу після гімназії не міг я поступити в університет бо тоді наше громадянство бойкотувало університет у Львові як польський. Я переїхав до м. Саджава готовити дітей до вступу в середню школу, і організував 89-й курінь УУПЮ, членами якого стали сільська молодь(село-пласт). Сестра Григорія була в другому полку при українській вчительській жіночій семінарї сс. василіанок у Станіславові».

СЕЛО-ПЛАСТ:
Організація Село-Пласт в околицях Станиславова має свою окрему історію. Від самого початку діяльности пластової організації в школах існували намагання перенести Пласт поза шкільні мури і поширити його серед сільської молоді. Пластуни-учні, що доїздили до школи з поблизьких сіл, закладали пластові гуртки в своїх рідних селах і ці організації Село-Пласту переважно доводили до дуже гарних успіхів».

(31.10.1925 Верховна Пластова Команда іменувала скобом пластуна ХI-го куреня імені гетьмана Мазепи Григорія Салевича (ч.1(8) Листопад 1925.-15-тий Пластовий рік.(Урядові Вісті (ВПК). Це єдиний пластун-скоб, що дожив до часів відродження Пласту в Україні).

ПРОДОВЖЕННЯ НАВЧАННЯ:
В 1926 році поступив в університет у Львові. Через цілий ряд обставин мені не довелося його закінчити.
В 1931-32 роках закінчив однорічну торговельну школу товариства «Просвіти» та поступив на роботу головного бухгалтера кооперативи «Зоря» у Львові.

НЕВТОМНА ПРАЦЯ:
Пропрацювавши один рік перейшов на роботу бухгалтера в Повітових союзах Кооператив в Івано-Франківську, Жовкві та інших до початку другої світової війни. Далі перейшов на роботу ревізором в Союз Українських Кооператив. У часі війни працював головним бухгалтером РайВно.
А з 27.06.1956 року – заступник директора по адміністративно-господарській роботі в Інституті Суспільних наук(сьогоднішній інститут Українознавства УАН).
З липня 1968 року пішов на пенсію.

ГРОМАДСЬКА РОБОТА:
Починаючи з 1988 року збираю українську літературу та відсилаю у східні та південні області України. За цю діяльність відзначений Похвальною Грамотою від Телерадіоцентру військових Морських сил України».
Життєпис написано 29 вересня 1996 року.

Булава УПС постійно підтримувала контакт із др.. Григорієм. Відвідували Його в дома. Розглядали Його заяву щодо надання ступеня в УПС. Часопис «Пластовий Шлях» надрукував допис про нього. Не зважаючи на хворобу др. Григорій знаходив час і можливості бути потрібним Україні та Пластові.

Comments are closed

Северин Пастернак

ups : Липень 12, 2011 13:38 : Героїчні сеніори

Северин Пастернак народився 26 вересня 1899 року в сім’ї греко-католицького священика. Його батько цікавився церковною архітектурою, мистецтвом, і саме він прищепив синові любов до рідної землі та її неоціненних скарбів.

НАВЧАННЯ І ПЛАСТУВАННЯ: Будучи учнем Академічної гімназії, Северин Пастернак поступив в Пласт 1913 року. Саме тоді появляються перший Пластовий посібник під назвою «Пласт», автором якого був д-р Олександер Тисовський, та брошюра проф. Петра Франка «Пластові гри і забави». Третьою пластовою організацією у Львові, в той же самий час, був вповні вже мілітарний таємний пластовий гурток. Оснував його студент Іван Чмола. В ньому якраз були знайомі нам: наша пл. сен. Ганна Дмитерко-Ратич та покійна Олена Степанів. Обидві опинились незабаром у рядах Українських Січових Стрільців. Цей мілітарний Пласт мав назву “драгоманівський”, а пізніше (1913 р.) “мазепинський” Пласт. Провідником його став в 1913 р. студент Осип Квас. У пресі появляється декілька статей з інформаціями, як закладати пластові відділки, патронами яких були б визначні постаті українського громадянського й культурного життя.

У 1917 році був уже в проводі Першого пластового полку ім. Гетьмана Петра Сагайдачного, але влітку забирають його в австрійську армію.

НА ФРОНТАХ: Йому довелося воювати на «італійському» фронті, де отримав перше поранення.Раненого в 1918 році перевозять до шпиталю у Кракові. Після вилікування вступає в ряди Української Галицької Армії. Тяжкі та виснажливі бої при відсутності набоїв та амуніції постійно ставили складні завдання. Пластовий досвід виявився в пригоді. Дослужився до звання підхорунжий. З фронтами дійшов аж до Києва. Не зважаючи на відсутність набоїв, Київ вдалося здобути. Брак озброєння не позволив довго утримувати столицю. Під час Чортківської офензиви Третій корпус нараховував 7 000 багнетів і шабель, і 13 батарей гармат. З того часу мені пригадуються два геройські вчинки наших юнаків-пластунів.

Команда корпусу перебувала в Товстому – командантом корпусу був ген. Антін Кравс, фронт ішов від Дністра в напрямі Чорткова. Між Товстим і Бучачем є село Кошилівці. Там була наша корпусна польова осередня, що безпосередньо зв’язувала команди бриґад. Цю польову осоредню обслуговували юнаки-пластуни: Микола Бігун, Ортинський і, здається, Пиндзин. Поляки наступали і клином глибоко вдерлися в нашу бойову лінію, забрали в полон усю артилерію восьмої бриґади. Таким чином в нашому фронті постала прогалина. Поляки зайняли Кошилівці, й намагалися охопити фронт на південь до Дністра й таким чином забрати в полон весь корпусний обоз і мати вільний шлях до Товстого. Наші юнаки лишилися із своєю осереднею на місці в Кошилівцях і точно звітували про рухи ворога. Ворог не помітив польової телефонної лінії. Через те можна було відразу почати протидію, стримати наступ ворога і не допустити до дальшого відступу. Ці троє юнаків своєю поставою і відданістю справі врятували фронт. Вони лишилися на місці, поки наші частини прийшли з боєм, відтискаючи ворога за Кошилівці. В корпусному наказі ген. Кравс відзначив геройський вчинок наших юнаків і в нагороду за їхнє геройське діло підніс їх до ранґи вістунів. Сьогодні мені приємно згадувати про цей подвиг наших наймолодших юнаків. Вони завжди робили добре діло і там в Кошилівцях зробили “щоденне добре діло”! Фронт був врятований посвятою й винахідливістю молодих юнаків-пластунів.

У травні 1919 року частини Гірської бригади УГА у кількості 4000 стрільців, що не змогли разом із УГА перейти через Збруч, під ударами переважаючих сил польської армії генерала Галлера вимушені були перейти через Карпати на територіюЧехословаччини, де їх було роззброєно й інтерновано в таборі біля містечка Німецьке Яблонне. З часом до неї приєдналися й інші групи старшин і стрільців УГА. Бригада залишила там свою штаб-квартиру і персонал, щоб бути готовими до бойових дій. Налічувала близько 5000 солдатів і офіцерів. Др. Северин працював в редакції фронтового часопису «Козацький Голос».

ПРОДОВЖЕННЯ НАВЧАННЯ: Після розв’язання інтернованих таборів в 1922 році вступає та закінчує Пшібрамський гірничий інститут. Його рідний брат Ярослав в тому ж часі вступив у Карловий Університет у Празі. На той час в еміграції опинилося багато Пластунів, які навчалия в Європейських високих школах. Зокрема, в Празі, Подебрадах, Ржевніцах, Братіславі. Ярославу Івантишину було доручено об’єднати всі пластові осередки на еміграції під проводом Української Пластової Команди. Вони видавали свій інструкторський бюлетень «Вісті УПК». По завершенню навчання багато працював науково геологом, палеонтологом. Автор багатьох наукових праць.
НАУКОВА ПРАЦЯ: 1947 році захистив звання кандидата наук. В 1961 році здобув вчену степінь доктора наук. Фундаментально досліджуючи крейдяні відкладення. Став почесним членом НТШ та інших наукових товариств. Став членом редакційної колегії «Палеонтологічного збірника».

ВІДРОДЖЕННЯ ПЛАСТУ: У часі відродження Пласту в Україні активно включився до процесів відродження. Як Його жартома називали «сеньйоріссімус» до 95-ти річчя. Під час «перестройки» опублікував в 38-му числі газети «За Вільну Україну» статтю «Мої спогади про Пласт».

В Академічному природознавчому музеї Львова я пропрацював 18 років, де працював науково з Северином Пастернаком. Доброта «другого пластового обов’язку разом із «першим пластовим обов’язком» домінували в нього протягом усього періоду неволі аж до останнього подиху 14 березня 1994 року.

Пл. сен.-дід Яків (Іван Якубовський).
В Булаві УПС др.. «Дід Яків» був моїм заступником. Він ніколи не давав мені розслаблятися. Своєю невтомною працею він написав значну кількість унікальних досліджень та спогадів. Одна із основних Його тем це була тема КОЗАЦТВА. Учасники Духовних семінарів теж пам’ятають Його палкі та безкомпромісні виступи, які значно випереджали час.

др. Тато, ЦМ

Comments are closed

Марія Охримович

ups : Липень 12, 2011 13:26 : Героїчні сеніори

ВСТУП: На прохання Булавної УПС пл. сен. Галі Потюк, здійснюємо короткий екскурс відновлення Пласту в Україні. Цей екскурс складається з трьох розділів.

Розділ перший – це відомості про активних Пластових сеніорів довоєнного заприсяження. Саме ці особистості передали нам весь чар та романтику пластування. Вони пройшли через важкі випробування воєнного лихоліття. Вже написані дослідження про: Григорія Пришляка, Юліана Воробкевича(Дзіргача), Богдана Сітницького, Володимира Кашицького. В даному нарисі ми познайомимося із життям та діяльністю подруги Марії Охримович.
Розділ другий про друзів, прийшли до Пласту в сеніорському віці та отримали заприсяження вже в процесі самого відродження Пласту.
Розділ третій – про плеяду молодих і талановитих Пластунів, котрі поповнили лави сеніорату Уладу Старших Пластунів.

ВОНА ВСЕ ЖИТТЯ ГРЕБЛІ РВАЛА! Марія Охримович народилася в сім’ї адвоката й етнографа Володимира Охримовича й Олени з Крушельницьких. Початкову освіту здобула в «Рідній Школі» ім. Т. Шевченка, а середню освіту – в гімназії сс. Василіянок. У цій же гімназії стала пластункою 2-го Куреня ім. Марти Борецької, заснованого 1911 року Оленою Степанівною, яка й учителювала там після першої Світової війни.
У гімназії як пластунка була досить активною. На виставці «З життя і праці», в історичному музеї, в 1993 році, була світлина Марії серед «Активісток гімназії сс. Василіянок».
Крім гімназії, закінчує Вищий музичний інститут ім. Лисенка та Познанський Університет фізичної культури, отримавши диплом вчителя фізкультури.

ТІ, ЩО ГРЕБЛЮ РВУТЬ: У 1925 році стає членом та співзасновницею Першого жіночого куреня старших пластунок «Ті, що Греблю рвуть». Курінь «Ті, що греблі рвуть» зорганізувався у 1925-27 роках. Ініціаторками були юначки гуртка «Меви» 2-го Куреня УПЮ ім. Марти Борецької, під проводом Марійки Чиж. Виховника зв’язкової Олени Степанів. До них долучились опісля юначки із інших гуртків Куреня- «Рож», «Калини», «Ластівки», а дальше – юначки Куреня УПЮ «Ярославни». Приєднались теж юначки з Самбора і Тернополя. Назву Куреня взято із творчості Лесі Українки, а ширша інтерпретація звучить- «Ті, що греблі рвуть на застоялих водах громадського життя». В Уладі Старших Пластунів курінь дістав порядкове число 1. Перша курінна Дарія Герасимович, пізніше – під проводом Софії Мойсеович. Курінь виступав здебільшого при організації таборів на Соколі.

ПЛАСТ НА ВОЛИНІ: На весну 1926 року цей зв’язок ущільнила делегація у складі: Богдан Кравців, Осип Бойчук і Марія Охримович. Вони об’їздили волинський терен, перевірили працю діяльних куренів і дали ініціативу для заснування нових.

ТАБОРУВАННЯ НА СОКОЛІ 1927: Почавши від цього таборування, курінь вів щорічно ці табори до часу Другої світової війни. Крім того, табори відвідували такі визначні діячі визвольних змагань: ген. Мирон Тарнавський, проф. Володимир Старосольський, сотник Іван Чмола, сотник Іван Гнатевич, не кажучи вже про самого Верховного Отамана Пласту Северина Левицького (Сірого Лева). На поручення референтки діяльности організацію табору перейняв на себе 6 сам. г. “Ті, що греблі рвуть” в січни 1927 р. На своїх сходинах дня 22 січня Гурток рішив зорганізувати обласний табір на Соколі. На коменданта табору запросили п. Д.Навроцьку, на інструкторів п. С.Пашкевич та др. Д. Лежогубську. Провідниця Гуртка взяла на себе провід в організації табору та в опрацюванні загального пляну табору, який обговорено на слідуючих сходинах Гуртка.
Технічним підготованням табору зайнялися ті члени Гуртка, які перебували стало у Львові. Подано до Молодого Життя оголошення про табір, якого нам не поміщено в цілости і очевидно вийшла з того велика нісенітниця. Економічна референтка зайнялася висилкою просьб о допомогу до кооператив та инших організацій. Опісля зайнялася висилкою та збіркою тих дарів, які розділено для жіночого і мужеського табору.
У зв’язку з програмою табору намічено інструкторів та команду табору, в склад якої ввійшли:
п. Дарія Навроцька – комендантка
п. Стефанія Пашкевич – провідниця прогульок та інструктор картографії
др. В.Щуровський – лікар
Дарія Герасимович – обозна
Марія Охримович – секретарка
Ірена Рибачек – скарбниця, інструктор сигналізації
Ольга Мельник – інтендантка
Марія Паж – хронікарка, спів
Любомира Мриц – магазинерка
Анна Верганська – від спеціяльних припоручень

VII-ий З‛ЇЗД УУСП 1929. Це був останній З‛їзд перед розв‛язанням Пласту 18-19 грудня 1929 року. Деякі підсумкові тези: «Постановлено на З’їзді: Пласт як такий є вже сам дуже важливою громадською установою, і через те пластун, зайнятий працею в Пласті чи як інструктор, чи як член-провідник його органів, має повне право, поза загальними громадськими обов’язками, відмовитися від іншої громадської праці».

Світлини дивитись тут

УЧИТИЛЮВАННЯ: Першою посадою вчителя фізкультури була учительська жіноча семінарія «Рідної Школи» в Самборі (1929-1931)рр. Там же вона активно працювала в т-ві «Союз Українок», «Просвіті». В семінарії прекрасно організовувала спортивні ігри та змагання.

ВОДНІ МАНДРІВКИ НА ВОЛИНЬ І ПОЛІССЯ 1932: Ініціатором водних мандрівок на Волинь був В. Кархут (Адьо) 4 серпня 1929 року. Цікавішими «гультіпаками» були: Довганик (Паташонцьо), Березюк (Рейвах) і Червачинський. Човни називалися «Скоба» і «Хортиця». Хроніку цієї мандрівки описав Тарас Крушельницький («На тихих водах»). Наступну водну мандрівку на Полісся здійснили «Лісові Чорти» 2-го липня 1930 року. Траса становила відстань 800 км. Назви човнів: «Ярко», «Вікінг» і «Крути».

Юрій Старосольський написав вірш до цих подій:

Ріками тихими, водами-водами
Ген по Поліській Землі
Гнались під вітром та вслід за пригодами
Наші в’юнкі кораблі.

Гнались за юними мріями – мріями
Ген в зачарований світ.
Мавка де кличе і де над обріями
Чапля знімається в літ.

Естафету в «Лісових Чортів» перейняли «Греблі». Подруга Марія здійснювала мандрівку на байдарці. Маючи досвід спілкування із Волинню вона продовжувала поглиблювати контакти, спілкування та обмін досвідом із Пластунами Волині та Полісся.

ТУРИСТИЧНЕ ТОВАРИСТВО «ПЛАЙ» 1933-34: Займала пост в проводі товариства.

ІНСТРУКТОРСЬКІ ТАБОРИ 1935: Взяла участь в інструкторських таборах на Соколі. Ідеологічний вишкіл проходили членкині Куреня разом із іншими старшопластунськими куренями, що існували нелегально, при журналі «Вогні». Для легалізації виявів праці, зокрема у ділянці фізичного виховання, члени куреня активізувалися, а опісля і перебрали провід в спортивному клубі «Стріла». В цьому напрямку культивуючи легкоатлетику, руханку, лещатарство. В 1936 році однотижнева мандрівка із Сокола по Бойківщині.
В 1936 році переходить до Львова, на посаду вчителя фізкультури в Академічній гімназії, де вчить аж до 1939 року.

І В СИБІРІ ГРЕБЛІ РВУТЬ: До репресій 1950 року вчить фізкультуру в Львівському Медінституті. Заслана в Сибір в 1950-му році, де працювала в колгоспі. Там, звільнена, дістається пішки, крізь тайгу, аж до Анжерки, де в дитячому садку веде музичне виховання. Грала на фортепіано й співала альтом.

Вернувшись із Сибіру продовжувала працювати в дитячих садочках виховницею. У пластуванні, учетилюванні домінувала високою активністю та посвятою. Серйозна, але завжди доброзичливо усміхнена, непохитна у вихованні намірів і завдань. Була «Душею молоді», що захоплювала, поривала до добра, до вершин досконалості, – ця «Марушка-лицар». Пластуючи в гімназії, вона була завжди ведучою у прогульках «В природу» на т. зв. «Сагару»(Брюховецький ліс), на Кайзервальд чи Чортову скелю (Винниківський ліс). Була в числі перших ініціаторів пластових таборів у Підлютому(«Пака» на Кам’янці) та на Соколі.
«Лицарем» назвали її за «пригоду з бджолами». Раз роєм напали на неї дикі бджоли. Вона не розгубилася і не запанікувала, а підняла над собою велику гіляку. Бджоли роєм осіли на гіляку й з ними вона прибула у табір. Зачудованих дівчат остерігала тільки, щоби не чіпали гіляки. Була учасницею мандрівного, водного табору на Поліссі. Там вони плавали на байдарках по Прип’яті. На таборах про ню склали пісню:
Рано треба все ставати
І на руханку щораз гнати.
Там Марушка, на всі боки
Скрутить ноги, скрутить руки
Гей-гей…
На Вічну Ватру відійшла славна подруга Марія 13.03.1994 року.

Записав дід Яків (Іван Якубовський), доповнення др. Тата.

Comments are closed
« Сторінка 1, 2 »

Без коментарів.