1-ий Курінь УПС ім. О. і С. Тисовських

Курінь УПС ім. Олександра й Степана Тисовських порядкове число «1» в Уладі Пластунів Сеніорів має недарма. Правильник УПС, який з’ясував будову і дію куренів УПС, був ухвалений вперше в історії Пласту на Першій Великій Раді УПС у Львові 15 квітня 1930 року, на яку прибули Скавтмастри і сеніори з усіх земель України. На основі цього Правильника того ж дня був створений курінь, що об’єднав членів-засновників Пласту і пластових виховників, що від 1924 року одержували ступінь Скавтмастра УПУ і до 1930 року були згуртовані в Головній Пластовій Комісії при Українському Крайовому Товаристві Охорони Дітей і Опіки над Молоддю у Львові. Першим командантом УПС, а одночасно і курінним першого і єдиного куреня, вибрано скавтмастра Івана Чмолу, одного із засновників Пласту та визначного учасника Визвольних Змагань. Між членами Курінної Команди були Основник Пласту, Олександер Тисовський та майбутній довголітній Начальний Пластун і курінний Северин Левицький. Тоді до куреня належало 26 членів, з них 20 були найвищими пластовими виховниками — скавтмастрами, решта були кандидатами на цей ступінь. Курінь продовжував свою діяльність без перерви аж до виходу більшости членів на еміґрацію в 1944-45 роках. Восени 1945 року на еміґрації покликано Комітет Віднови куреня, який 19 жовтня 1946 року скликав Першу Курінну Раду в Байройті (Німеччина) де відновлено дію куреня.

До перших членів куреня належали також організатор Пласту на Закарпатті Леонід Бачинський, Сава Никифоряк, Гнат Павлюх, Теодор Поліха, Марія Середницька-Мудрик, Стефанія Пашкевич, відомий пропаґатор антиалкогольного руху «Відродження» Юліян Каменецький, Параскевія Чмола (дружина Івана Чмоли), о. Олександер Бучацький, Дарія Навроцька, Роман Чубатий, Никифор Гірняк, Михайло Шипайло, о. Володимир Івашко. Своїм патроном курінь обрав Степана Тисовського, брата Основника, який вважав його, покійного вже тоді, своїм життєвим прикладом та натхнеником ідеї створення Пласту і великим помічником на перших ступенях пластової організації. Щойно після смерти Олександра Тисовського до назви куреня додано і його ім’я. Основник був похований у Відні (Австрія), курінь опікувався гробом та заініціював ідею перепоховання «Дрота». У 2002 році перевезено його прах до Львова. У перепохованні брали участь члени 1-го куреня і мали велику честь нести урни Основника і його дружини у похоронному поході.

Напрямними діяльности куреня визначено працю для Пласту, а також і дальший ріст членів як людей, вихованих у Пласті і активних громадян. Згідно з гаслом, яке тоді було дуже на часі: «Раз пластун — до смерти пластун», кличем-привітом куреня стало, після загальнопластового «СКОБ», «ВІРНІ ДО СМЕРТИ». Цього клича додержуються вірно в житті члени куреня.

Як у кожному пластовому курені, у Першому теж постало чимало особливих традицій. Одною з них було обов’язкове звернення через «ти» між членами без різниці у віці. Кожний офіційно прийнятий член діставав своє курінне псевдо, як ось Основник «ДрОТ» (Доктор О. Тисовський), Северин Левицький — «Сірий Лев», Леонід Бачинський «Прижмурене Око» й подібні, нераз дуже дотепні. Вживання цих імен між членами особливо зближує їх, творить дружню атмосферу. Далі введено «курінні пом’яники» зі списком покійних членів для їх поминання. Куоінь видає бюлетень «Листки Дружнього Зв’язку» та, в міру потреби, «Вісті Курінної Команди». Це є необхідним, бо курінь росте і став екстериторіяльним.

Відзначкою куреня був спершу запалений смолоскип, який нагадував число куреня «1». Опісля його замінено у постать лева на тлі карпатських гір, з пластовою лелійкою, переплетеною тризубом, у лапах – на честь довголітнього курінного, відновителя куреня на еміґрації в Німеччині та першого Начального Пластуна «Сірого Лева». Це проект члена куреня Маріяна Борачка. Курінь має свій прапор, посвячений вже у діяспорі, в ЗСА. Надаються теж особливі курінні відзначення за визначну пластову працю. Це перше «Курінна Грамота Признання», друге «Орден Срібної Пластової Сокири» і третє «Орден Невгасимої Ватри».

З літами пластовий сеніорат розростався в нові курені (на сьогодні їх 33). А 1-ий курінь розширював своє членство, до нього починало входити щораз більше визначних постатей пластового й громадського життя. Було й велике число ветеранів Визвольних Змагань, між ними сам «Сірий Лев», оборонець Львова у листопаді 1918, Іван Чмола, Мирон Левицький, Ярослав Гриневич і дві пластунки – членки Січових Стрільців – Ганна Дмитерко-Ратич та Олена Степанів-Дашкевич. До куреня належав гетьманич Данило Скоропадський. Були між колишніми членами куреня жертви ворожих окупаційних режимів, «арештовані і пропавші без вісти», між ними й перший курінний Іван Чмола.

На сьогодні курінь начисляє 56 дійсних членів і 5 кандидатів. Члени розкидані по різних континентах, у ЗСА вони творять крайову стежу «Срібна Земля». Працює теж стежа куреня в Торонті. Після постання Української Держави виникла стежа 1-го куреня і в Україні, на Донеччині, під назвою «Перлина Степів».

Варто відзначити, що традицію куреня імени свого Основника підтримують теж і пластуни молодшого покоління: Курінь УСП-ів «Дроти», в діяспорі, а тепер вже в Україні, в Самборі, діє Курінь УПЮ ім. О. Тисовського.

Курінна Рада відбувається що два роки, звичайно у більших скупченнях наших членів.

75-літнє життя й діяльність куреня у важких обставинах ворожої окупації та розселення по всіх континентах дає надію, що, знайшовши врешті животворний зв’язок із Рідною Землею, курінь буде й надалі працювати і вдержувати у майбутніх поколіннях пластунів пластові традиції.

«Usque ad finem!» — «Вірні до смерти!»

Без коментарів.