13-ий Курінь УПС «Дубова Кора»

Курінь УПС «Дубова Кора» створився 25 квітня 1948 року в місті Ганновері, в британській окупаційній зоні Німеччини. Його затверджено 28 червня 1948 року і надано йому число 13 (щоб відверталося від нас усяке лихо). Основниками куреня були сім пластунів-сеніорів: Теодосій Крупа, Юрій Левицький, Ірина Матла, Олександр Матла (перший курінний), Василь Плющ, Володимир Шехович і Антін Шутка. В дуже скорому часі до ДК вступили майже всі пластуни-сеніори-самітники британської зони.

Курінь має свою «Книгу законів і звичаїв Дубової Кори», згідно з якою ДК об’єднує «зверифікованих пластових сеніорів, які не ламаються під час бурі». «ДК прагне активної служби в загальному житті та виховує там дух побратимства». Курінь видає (неперіодичнo) курінний листок п. заг. «Шум Дубової Кори» — хроніка нашого життя. Покійний Начальний Пластун Сірий Лев писав: «Ця хроніка буде не тільки спомином і пригадкою праці для пластових ідеалів членам 13-го Куреня УПС «Дубова Кора», але й поважним вкладом в історичну літературу Пласту в британській зоні Німеччини в рр.1945 — 1949, бо Пласт у британській зоні — це в великій мірі діло членів 13-го Куреня УПС». І дійсно, без усякого перебільшення можна сказати, що майже всю працю в Пласті в британській зоні провадили члени «Дубової Кори».

«Дубова Кора» стала швидко відома серед пластової братії. Між Друзями ДК знаходимо, між іншими, таких: Осип Бойчук — ЛЧ, Атанас Фіґоль — ЛЧ, Володимир Ерденберґер — ЧК.

ДК має багате в символіку назовництво ступенів членства і постів курінної команди (Верховіття ДК). Основною прикметою ДК була її соборність: серед її членів був скавт з 1913 року зі східного Поділля (Василь Плющ), пластуни з Київщини (Микола Карпинич, Ніна Карпинич та Корній Курилко), пластунка з Лівобережжя (Людмила Базилевська-Левицька — батько з Полтавщини, мати з Чернігівщини), пластуни з Волині (Сергій Іллюк і Ксаверій Уласевич) та з Буковини (Марта Стрілецька), були священики (о. Семен Іжик і о. Осип Каменецький), були люди з дипломами, були й без дипломів; були лікарі і ветеринарі, були митці, були й художні невігласи; були професори університетів, були вчителі; були греко-католики, були православні. Всіх членів було 30.

Олег Волянський (разом з Теодосієм Крупою) зложив текст і мелодію курінної пісні.

ДК старалась доповнювати своє членство молодим наростом і для того намагалась зорганізувати старшопластунські курені під назвою «Дубове Листя». У курінній команді (Верховітті) був окремий пост Дятеля — опікуна старшопластунських гуртків. Оформлено самостійний гурток старших пластунок «Дубове Листя» (12 членів) — гурткова Лукія Стойкевич, і самостійний гурток старших пластунів «Дубове Листя» (8 членів) — гуртковий Дмитро Гаргай. Зокрема, в Монтреалі (Канада), заснувалася стежа ДЛ з чотирьох старших пластунок. Але розкиненість і розпорошеність членства, як теж їхні змагання улаштувати якось своє життя в нових країнах поселення, не дозволяли на якусь більшу діяльність і самостійні гуртки «Дубового Листя» з часом перестали існувати, що й спричинило брак доросту до ДК. Вдалось тільки придбати до ДК двох членів у Монтреалі і чотирьох у Чікаґо.

Членів ДК єднала спільна праця в Пласті в британській зоні, повна, фактична, дружня пластова толеранція до всіх членів української громади, а зокрема до пластунів, не зважаючи на їхнє територіяльне походження, політичні переконання чи віровизнання. Це соборний курінь УПС під кожним кутом. Але прийшов час переселення. Дубовокористі опинились у різних країнах: Цейлон, Австралія, ЗСА, Канада, Німеччина. Спільна праця в Пласті в британській зоні припинилася, а тісний зв’язок, що існував між Дубовокористими, перемінився на зустрічі тільки деяких членів (Мале Багаття) та на обмін листами (Павутинням) чи телефонами. Великі Багаття (курінні ради) можна було робити тільки кореспонденційним шляхом. Слід було знайти нову спільну працю, щоб курінь не розпався. По роках, потрібних для улаштування на нових місцях поселення у зовсім відмінних умовинах, «Дубова Кора» взяла була на себе обов’язок допомоги українським студентам у Бразилії та Арґентині. Зібрано й вислано значні суми грошей.

Крім того, поодинокі члени куреня працювали (і працюють) у громадському, політичному, церковному житті чи на різних позиціях у Пласті, пам’ятаючи про свою Пластову Присягу працювати для добра України та українського народу всіма своїми вмілостями та спроможностями. Багато членів вже померло, а деякі опустили пластові ряди. З первісної сімки основників при житті залишилось тільки двоє: теперішній Кора Вікового Дуба (курінний) — Т. Крупа і теперішня Скрип’яча Пила (писар) — Ю. Левицький. Дубова Кора існуватиме, аж доки не помре її останній член.

Без коментарів.