18-ий Курінь УПС «ЧОТА КРИЛАТИХ»

Курінь «Чота Крилатих», в скорочені «ЧоК», був заснований 1946 р. в Авґзбурґу (Німеччина), де після Другої Світової Війни опинилася велика кількість українців. Назву куреня, як і багато курінних звичаїв та практик з відповідним приміненням, засновники взяли з популярної тоді повісті Юрка Шкрумеляка «Чота Крилатих».

Між засновниками куреня були: Адам Антонишин, Володимир Гайдук, Степан Петелицький, Володимир Гринків, Василь Кушнір, Мирослав Шміґель, Дмитро Штогрин, Михайло Юзенів, Микола Василик, Володимир Горський, Онуфрій Цабанюк та інші. Тоді прийнято статут «ЧоК», обрано сл. п. полковника Евгена Коновальця патроном куреня та встановлено клич куреня «Наше життя Україні». Між завданнями і обов’язками «Крилатих», які тоді записано в статуті куреня, знаходимо:

  • Виробляти провідницький хист та реалізувати його на провідних становищах в Пласті, українській громаді та в суспільстві в загальному.
  • Готувати себе на повноцінних працівників будови та закріплення Української Соборної Самостійної Держави.
  • Підвищувати свій інтелектуальний рівень шляхом вищої освіти та самоосвіти.
  • Активно працювати в суспільно-громадському секторі.
  • Плекати і поширювати традиції українського літунства і мореплавства.
  • Вивчати теж культурні надбання народів країн свого поселення та бути гідними представниками українського народу.

Ці основні засади куреня «Чоти Крилатих» залишилися великою мірою незмінними по сьогоднішній день.

До 1950 року більшість членів-основників «ЧоК» роз’їхалися по країнах західного світу, зокрема до Америки, Канади та Австралії, де продовжували діяльність і розбудову куреня. Особливо активними стали стежі та осередки куреня в Нью-Йорку, Нью-Джерсі, Боффало та Міннеаполіс в Америці, у Вінніпеґу в Канаді та в Австралії. У проводах крайових старшин, станиць та вишколів, серед виховників пластової молоді, як і в командах пластових таборів та зустрічей часто зустрічались і зустрічаються імена «Крилатих». Крім того, більшість членів куреня працювали та працюють в різних українських громадських організаціях і установах.

Стежа «ЧоК» в Нью-Йорку багато років опікувалася 21-им куренем УПЮ в Нью-Йорку. Члени куреня переводили пластові Свята Весни на оселі «Вовча Тропа», пластові табори на оселях «Вовча Тропа» і «Новий Сокіл» (біля Боффало) в 1950-их і 60-их роках та спортові змагання на ювілейних пластових зустрічах. Члени стеж займали і дальше займають керівні пости в громадських організаціях своїх міст проживання.

Стежа в Міннеаполісі була особливо активною за часів провідництва Дмитра Штогрина до його виїзду до Оттави (Канада) в 1955. До того часу стежа брала участь в пластовій зустрічі у ш9татці Індіяна, в Міжкрайовій Пластовій Зустрічі у Вінніпеґу в 1955 році, організувала місцеві табори в 1952 до 1956 роках та брала участь в зустрічах зі станицею і стежею «ЧоК» у Вінніпеґу. Члени стежі завжди були активними в праці станиці і протягом 1950-80-их років були провідними її членами.

Пластова станиця в Вінніпеґу стала головним центром «Чоти Крилатих» в Канаді, хоч поодинокі члени знаходилися теж в Монтреалі, Торонті та Едмонтоні. Вінніпезький осередок «ЧоК» сильно розрісся завдяки праці пл. сен. Нестора Романишина.

В Австралії головний осередок куреня «Чота Крилатих» був при станиці у Мельбурні, хоч курінь розрісся теж і по інших станицях. Основоположником куреня в Австралії був Онуфрій Цабанюк.

В ранніх дев’яностих роках двадцятого століття постали стежі «Чоти Крилатих» і в Україні. Зокрема треба відзначити діяльність друга Степана Красілича в організуванні і керуванні пластовим літунським табором «Чота Крилатих», що вже багато років діє в Луквиці, біля Богородчан на Івано-Франківщині.

В 1994 р. пл. сен. Онуфрій Цабанюк з Австралії, в час відвідин України, організував пластову станицю у Ворохті, яку очолив Михайло Колімбровський, колишній міський голова Ворохти.

Чота Крилатих організаційно ділиться на дві частини: сеніорський «Ключ Ворона» та старшопластунський «Ключ Чайки». Крім того, члени куреня, які є активними виховниками в Пласті, творять «Ключ Сокола». Членами куреня стають «рекрути» з-поміж кандидатів, активних в Пласті і поза Пластом. При заприсяженні в час Великої Ради куреня члени «ЧоК» дістають псевда — звичайно назви птахів — як, напр., «Чапля», «Синиця», «Чиж», «Горобчик» та інші. В цей час, тобто на початку 21 століття, «Ключ Ворона» нараховує кілька десятків членів в Америці, Канаді, Австралії та Україні, а «Ключ Чайки» охоплює подібно невелику кількість старших пластунів у тих країнах.

Члени «Чоти Крилатих» в Україні і поза її межами гідно крокують дорогою, обраною засновниками куреня поверх 50 років тому.

Без коментарів.