31-ий Курінь УПС «ВОВКУЛАКИ»

Кіш Вовкулаків — це курені старших пластунів та сеніорів, згуртованих в Пласті, які через вибрану ціль свого існування і братерську пластову дружбу пробивають шлях в житті під кличем «один за всіх, всі за одного!» Братство, про яке читаємо в історії Запоріжжя і бачимо в племенах «Вовкулаків», заохочує членів до товариського співжиття та уможливлює нашу курінну активність, яка на першому кроці є вихованням української молоді, згуртованої в Пласті.

Сьогодні сеніорський курінь «Вовкулаків» начисляє понад п’ятдесят членів, які є активні по станицях України, Німеччини, ЗСА і Канади.

Члени куреня проводять численні табори — мандрівні, лещетарські, альпіністичні, виховні та табори на ювілейних з’їздах. Окрім того, в курені існує традиція екстремального мандрівництва: щороку члени куреня вибираються в якусь складну мандрівку — «самозгубу». Зокрема, останню свою самозгубу «Вовкулаки» провели на горі Кіліманджаро. Така традиція прищепилася також в Україні.

«Вовкулаки» є любителями природи та пригод. Це є побратимство вовків, у яких б’ються людські серця з невгамовною любов’ю до відродженої України, а особливо до запорізьких традицій і чеснот. Тому патрон куреня і курінний — це Дух кошового отамана Івана Сірка. Ця лицарська і провіднича постать єднає членів куреня і провадить під жовто-чорним та малиновим прапором — барвами запорожців.

Під кінець1940-их років Пласт розвивав діяльність на еміґрації на північному континенті Америки. Юнаки станиць Чікаґо, Торонта і Монтреалю від 1955 року зжилися на пластових таборах, зустрічах та з’їздах. При вечірніх ватрах зачарувалися символікою та історією відзначки, яка має голову запорожця на тлі вовчої голови. Вони вирішили продовжувати свою дружність та відновити леґенду і вовкулачі традиції, які розпочали попередні пластуни. Перше створився гурток юнаків «Вовкулаків» в Україні в 1920-их роках, відтак гурток старших юнаків на еміґрації в місті Діллінґен в Німеччині в роках 1947 — 49 і гурток старших пластунів в Едмонтоні (Канада) в роках 1949-50 та в 1952 році на ювілейній зустрічі станиць Дітройту та Чікаґа. В 1991 році «Вовкулаки» поширюють свою діяльність в Україні. Основний напрям діяльности куреня в Україні — виховний та видавничий. Члени куреня беруть активну участь в організації таборів УПН, УПЮ та в керівництві організацією. Друкована продукція, випущена за участю «Вовкулаків», несе відбиток справжніх українських традицій, виховує в молоді повагу до історії свого народу.

В українській творчості залишилися різні згадки про вовкулаків. Поетичну та історичну згадку знаходимо перш усе у «Слові о полку Ігоревім»: у «Пісні про князя Всеслава» згадується три рази Всеслав-Вовкулака. Тут немає ніякого злого осуду, навпаки, є багато про його співчутливість, швидкість і похвали за його мудру вдачу. У фолькльорі уявлення про вовкулаків сягають сивої давнини не лиш в Україні (зокрема на Поліссі), а й між іншими народами в Европі. В основі курінного вовкулачого вірування лежить уявлення, що хоробрі запорожці, які дожили сивого віку, були спроможні серед ночі перетворитися у вовка та боронити селян і відстрашувати ворожі сили.

«Вовкулаки» вітають всіх пластунів вовчим закликом — «Гав-гу! Гав-гу!», а відповідають степовим кличем козаків: «Пу-гу! Пу-гу!»

Без коментарів.